Диференційований підрахунок лейкоцитів (лейкоцитарна формула, Differential White Blood Cell Count) - капілярна кров

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Виявлення патологічних процесів та захворювань:

• профілактичні медичні обстеження (диспансеризація, скринінг гематологічних порушень);
• обов'язкові медичні обстеження при госпіталізації до стаціонарів;
• діагностика запальних, інфекційних захворювань;
• діагностика захворювань системи крові;
• диференціальна діагностика між різними захворюваннями людини у плані комплексного обстеження для встановлення діагнозу.

2. Спостереження за перебігом захворювання, контроль розвитку ускладнень та ефективності проведеного лікування.

Лейкоцити (WBC, white blood cells, leukocyte) – це «білі» ядровмісні клітини крові, рідкої тканини організму, що циркулює у вигляді впорядкованого односпрямованого потоку у серцево-судинній системі і становить 5-9% маси тіла людини. Кров утворює разом із лімфою і тканинною рідиною внутрішнє середовище організму і виконує низку життєво важливих функцій. Складається з рідкої частини (плазми) та формених елементів, лейкоцити одні з них.

Лейкоцити - гетерогенна популяція. В залежності від вигляду клітини, форми, наявності або відсутності зернистості у цитоплазмі, від типу такої зернистості, від властивостей та виконуваних функцій, лейкоцити поділяються на субпопуляції (клітинні лінії): нейтрофіли, лімфоцити, моноцити, еозинофіли, базофіли. Клітини, що містять у своїй цитоплазмі гранули, у яких знаходяться біологічно активні речовини, необхідні виконання лейкоцитами своїх захисних функцій, називаються гранулоцитами. Виділяють три типи гранулоцитів, згідно типів зернистості: нейтрофільні, еозинофільні, базофільні. Інші види лейкоцитів, які не мають специфічних гранул у своїй цитоплазмі – агранулоциті: лімфоцити, моноцити.

Головна функція усіх лейкоцитів – захисна: забезпечення клітинного та гуморального імунітету на тканинному рівні, здатні до координованих взаємодій завдяки цитокінам, але кожна субпопуляція виконує свою місію, притаманну лише їй. Лейкоцити здатні виходити за межі судин і активно пересуватися тканинами. Гранулоцити і моноцити мають односпрямований рух із крові у тканини, лімфоцити здатні до повернення у кровоплин. Речовини, які викликають зміни в тканині, залучають лейкоцити з кров'яного русла до місця проникнення чужорідних об'єктів для розпізнавання та знешкодження чужорідних елементів, усунення змінених і руйнівних клітин власного організму, різних імунних та запальних реакціях.

Лейкоцити утворюються в організмі людини зі стовбурових клітин кісткового мозку. В процесі свого розвитку вони проліферують і диференціюються в різні клітинні лінії, які далі проходять ряд проміжних стадій дозрівання в ході яких в клітині відбуваються специфічні зміни, лейкоцити набувають характерних рис та стають здатними виконувати свої функції. У нормі в кровотік потрапляють лише зрілі клітини крові.

Середня тривалість життя лейкоцитів коливається від кількох годин до кількох років в залежності від того, до якої з п’яти субпопуляцій з існуючих у людини вони відносяться. В організмі постійно виробляються нові клітини, що компенсують втрачені внаслідок їхнього старіння або надмірного споживання через виконання своїх функцій. Лейкоцити присутні в організмі у відносно стабільних пропорціях і, хоча їх чисельність може значно змінюватися протягом дня, в нормі зазвичай залишаються в межах референсних значень. Але, існує ряд станів, які можуть вплинути на вироблення лейкоцитів кістковим мозком або існування цих формених елементів у кровоносному руслі, що призводить або до збільшення або до зменшення кількості їх у крові. Підрахунок лейкоцитів поряд з іншими компонентами загального аналізу крові попереджає практикуючого лікаря про можливі проблеми зі здоров'ям пацієнта.

Нейтрофільні гранулоцити - субпопуляція лейкоцитів, які, при мікроскопічному дослідженні в препараті забарвленому за Паппенгеймом, мають в цитоплазмі неспецифічні азурофільні і специфічні нейтрофільні гранули. Це найбільша група циркулюючих гранулоцитів, яка становить більшість усіх ядровмісних клітин периферичної крові (за виключенням деяких вікових категорій). Зрілі нейтрофіли, після формування, затримуються у кістковому мозку ще на 1-2 дня, утворюючи кістково-мозковий резерв, який в 10 разів більше, ніж периферичний пул. За цей час їх поверхнева мембрана набуває еластичності і це дає можливість їм подолати кістково-мозковий бар’єр. При потраплянні в кровоносне русло частина нейтрофілів залишається у вільній циркуляції в судинному руслі, інші займають пристінкове становище, утворюючи маргінальний пул (співвідношення циркулюючого до маргінального близько 1:3). Термін циркуляції нейтрофілів у кровоносному руслі становить близько 8-12 годин, потім вони надходять у тканини, де протягом 2-5 днів виконують свої функції.

Функцією нейтрофілів є участь у боротьбі з мікроорганізмами шляхом їх фагоцитозу, що здійснюється завдяки впливу на них вмісту нейтрофільних гранул з численними біологічно активними цитотоксичними речовинами, які викликають бактеріоліз та перетравлення мікроорганізмів. Головна роль нейтрофілів у захисті від бактеріальних та грибкових інфекцій, порівняно менша – у захисті від вірусних інфекцій та зовсім незначна у протипухлинному та антигельмінтному захисті організму.

Нейтрофільна відповідь завжди передує специфічнішій лімфоцитарній при гострих запаленнях та інфекціях. Роль нейтрофілів при хронічних запаленнях та інфекціях незначна, в цих випадках переважає лімфоцитарна реакція. Зрілі нейтрофіли становлять основну частину нейтрофілів периферичної крові, морфологічно мають поліморфноядернє сегментоване ядро, тому називаються сегментоядерними. В значно меншій кількості також присутні нейтрофіли попередньої стадії дозрівання – паличкоядерні, ядро яких ще не розділено на часточки і має вигляд палички. Чисельність нейтрофілів при необхідності може швидко збільшуватися за рахунок мобілізації зрілих клітин з маргінального пула судинного русла або кістковомозкового резерву практично за 2 години.

Менш зрілі, «молоді» клітини, більш ранніх етапів дозрівання (бласти, промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити) зазвичай знаходяться в кістковому мозку і з'являються в периферичній крові лише при патологічних станах, коли здійснюється стимуляція утворення гранулоцитів і посилення гемопоезу у кістковому мозку (реактивні зміни або гемобластози). В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані з морфологічними змінами нейтрофілів (згідно з міжнародними рекомендаціями ICSH, 2015 рік):

• Гіпергрануляція, токсигенна зернистість нейтрофілів. Являє собою патологічні включення в цитоплазмі, результат неправильного дозрівання гранул первинної азурофільної зернистості, що проявляється у вигляді інтенсивної зернистості у цитоплазмі. Зустрічаються при інфекційно-запальних захворюваннях (реактивні зміни нейтрофілів).
• Гіпогрануляція нейтрофілів. Кількість гранул нейтрофільної зернистості знижено в клітинах аж до повної їх відсутності. Зустрічається при мієлопроліферативних захворюваннях, найбільш яскраво виражені при мієлодиспластичному синдромі.
• Вакуолізація цитоплазми. Являє собою наслідок виконання основної функції нейтрофілів – фагоцитозу мікроорганізмів та продуктів розпаду, також може бути наслідком токсичного впливу етанолу на нейтрофіли, дегенеративних змін клітин.
• Базофільні включення цитоплазми (тільця Князькова-Деле).
• при реактивних станах (запальні процеси, інтоксикація);
• на фоні терапії гранулоцитарним колонієстимулюючим фактором (Г-КСФ);
• при аномалії Мея-Хеггліна (May-Hegglinanomaly).
• Палочки Ауэра. Являють собою патологічні включення в цитоплазмі, конденсовану первинну азурофільну зернистість у вигляді палички. Зустрічаються при гемобластозах в мієлобластах або атипових промієлоцитах.
• Порушення сегментації нейтрофілів:
• Гіперсегментація нейтрофілів. Являє собою появу нейтрофілів зі збільшеним числом сегментів у ядрі. Виділяють спадкову та набуту форми гіперсегментації нейтрофілів.
• Спадкова форма передається аутосомно-домінантно, функцію нейтрофілів при цьому не порушено.
• Набута форма спостерігається при лікуванні цитостатиками та преднізолоном, а також характерна для хворих із мегалобластною анемією.
• Гіпосегментація нейтрофілів. Являє собою появу нейтрофілів з несегментованими ядром або зі зменшеним числом сегментів у ядрі. З’являється при порушенні нормального формування ядра під час кінцевого етапу диференціювання (дозрівання) нейтрофілів. Виділяють спадкову та набуту форми гіперсегментації нейтрофілів.
• Спадкова гіпосегментація нейтрофілів – аномалія Пельгера-Хюета (Pelger-Huët). Аномалія обмежується лише морфологічними змінами сегментоядерних нейтрофілів внаслідок спадкового дефекту генетичного контролю постмітотичної стадії дозрівання гранулоцитів. Хемотаксис, фагоцитарна та бактерицидна активності нейтрофілів не порушені.
• Набута форма гіпосегментація нейтрофілів - пельгеризація (псевдопельгерівська аномалія). Може спостерігатися при мієлопроліферативних захворюваннях, інфекційних захворюваннях (кишкові інфекції, грип, малярія, дисемінований туберкульоз), прийомі лікарських препаратів (сульфаніламіди, доцетакселі ін.).
• Ознаки дисплазії (дисгранулоцитопоезу) - морфологічні особливості клітин, що виникли внаслідок порушення їх дозрівання. Зустрічається при мієлопроліферативних захворюваннях, найбільш яскраво виражені при мієлодиспластичному синдромі.

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами формули нейтрофілів:

• Зрушення лейкоцитарної формули вліво – стан, коли в периферичній крові сильно збільшується кількість «молодих» форм нейтрофілів, в першу чергу незрілих паличкоядерних. Спостерігається при фізичній перенапрузі, ацидозі та коматозних станах, метастазах злоякісних новоутворень, гострих інфекційних захворюваннях, мієлодиспластичному синдромі.
• Зсув лейкоцитарної формули праворуч – збільшення кількості зрілих сегментоядерних нейтрофілів із зміненою будовою ядер. Спостерігається після переливання крові, при мегалобластних анеміях, захворюваннях печінки та нирок.
• Присутність в периферичній крові різних «молодих» форм нейтрофілів: бласти, промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити. Ці зміни характерні для мієлопроліферативних захворювань: хронічний мієлолейкоз, еритремія, мієлофіброз; гострі лейкози.

Лімфоцити - це гетерогенна і унікальна за різноманітністю популяція клітин, які не мають специфічних гранул у своїй цитоплазмі (агранулоцити) та беруть участь у складних реакціях імунітету. Початкові етапи диференціювання зі стовбурової кровотворної родоначальниці лімфоїдні клітини проходять у кістковому мозку, далі вони емігрують у периферичні кровотворні органи (лімфовузли, лімфоїдну тканину слизових оболонок, селезінку), де завершують свій розвиток. Серед лімфоцитів, з урахуванням шляхів їхнього розвитку та диференціації, ролі у захисних реакціях організму, імунофенотипу, розрізняють три основних типи: Т-лімфоцити (тимусзалежні), В-лімфоцити (тимуснезалежні) та NK-клітини (натуральні кілери). Вони виконують різні функції, але морфологічно їх практично неможливо розрізнити при звичайному лабораторному дослідженні. Спектр дій:

• розпізнають чужорідні структури (антигени) на поверхні змінених клітин свого організму, вірусів, бактерій, грибів, найпростіших завдяки експресії на мембрані лімфоцитів унікальних антигенних рецепторів;
• забезпечують гуморальну відповідь до виявлених чужорідних антигенів, синтезуючи імуноглобуліни (антитіла), які здатні оточувати об’єкти, що містять антигени, маркуючи їх для знищення;
• здійснюють клітинний імунітет, безпосередньо лімфоцитами знищуючи уражені клітини завдяки цитотоксичним механізмам (пухлинні, трансплантовані, з внутрішньоклітинними паразитами і вірусами);
• забезпечують імунологічну пам'ять (частина лімфоцитів є клітинами, які зберігають інформацію про антиген, що раніше зустрічався і при повторній зустрічі з вже відомим антигеном починають прискорено проліферувати і продукувати велику кількість антитіл).
• лімфоцити синтезують і секретують в кров різні білкові регулятори - цитокіни, за допомогою яких здійснюють координацію та регуляцію імунної відповіді.

Лімфоцити складаються з загальної кількості зрілих клітин цієї субпопуляції в стані спокою, наявних в периферичній крові людини, які морфологічно практично не можливо розрізнити між собою. Поява формених елементів лімфоцитарного ряду, які мають виражені специфічні характерні риси, дозволяє виділити їх в окрему категорію при диференційованому підрахунку лейкоцитів крові. При цьому розрізняють (згідно з міжнародними рекомендаціями ICSH, 2015 рік):

• Бласти, Пролімфоцити - це менш зрілі, «молоді» клітини лімфоцитарного ряду, більш ранніх етапів дозрівання, які зазвичай знаходяться в кровотворних органах і з'являються в периферичної крові лише при патологічних станах, коли здійснюється стимуляція лімфопоезу (реактивні зміни, гемобластози, лімфопроліферативні захворювання).
• Плазматичні клітини - це В-лімфоцити, які пройшли останній етап диференціювання та набули здібність синтезувати імуноглобуліни.
• Активовані лімфоцити (атипові мононуклеари) - це лімфоцити, які реактивно морфологічно змінюються у відповідь на антигенну стимуляцію, при цьому проходить їх антигензалежне диференціювання і вони проходять стадію бласттрансформації. Ці клітини можуть з’являтися при абсолютно будь-якій вірусній інфекції, не лише тільки при інфекційному мононуклеозі, а також при туберкульозі, ВІЛ, ГРВІ, черевному тифі, корі, скарлатині, вітряній віспі, хвороби котячої подряпини, колагенозах, онкологічних та аутоімунних захворюваннях. В деяких випадках, коли морфологічні зміни в лімфоцитах не явно виражені, зачіпають лише інтенсивність та колір забарвлення цитоплазми, то в описі до результатів лімфоцитів зазначають «Cпостерігаються реактивні зміни, плазматизація цитоплазми».
• Атипові лімфоцити - це клітини лімфоцитарного ряду, які мають морфологічно анормальні риси та імовірно належать до пухлинного клону. У додатковому коментарі до цієї категорії лейкоцитів може бути внесено детальний опис їхньої морфології, якщо вона має виражені особливості.

Моноцити належать до системи мононуклеарних фагоцитів організму. Це субпопуляціія лейкоцитів-агранулоцитів, які не мають специфічних гранул у своїй цитоплазмі та найбільші з них по розмірам. Початок процесу диференціювання клітини моноцитарного ряду проходять у кістковому мозку, де вони не утворюючи кістково-мозкового резерву, одразу потрапляють у кровотік. При потраплянні в кровоносне русло частина моноцитів залишається у вільній циркуляції в судинному руслі, інші займають пристінкове становище, утворюючи маргінальний пул. Термін перебування моноцитів у крові коливається від 36 до 104 годин, потім вони надходять у тканини, де диференціюються в органоспецифічні макрофаги. Моноцити мають односпрямований рух із крові у тканини, не повертаючись назад і виконуючи там свої функції. Тканинний пул мононуклеарних фагоцитів у 25 разів перевищує їх вміст у крові. Тривалість життя тканинних макрофагів рахується місяцями та роками. В тканинах макрофаги утворюють дві великі підгрупи клітин, різні за структурою та функціями:

• Антигенперероблюючі - здатні до амебоподібного руху, мають виражену фагоцитарну та бактерицидну активність. Моноцити з'являються в осередку запалення після нейтрофілів. У вогнищі запалення макрофаги фагоцитують мікроорганізми, загиблі лейкоцити, пошкоджені клітини запаленої тканини, очищуючи осередок запалення та готуючи його для регенерації. Макрофаги більш ефективні, ніж нейтрофіли, у фагоцитозі мікобактерій, грибів та макромолекул. У селезінці макрофаги забезпечують утилізацію сенсибілізованих та старіючих еритроцитів, здійснюючи регуляцію кровотворення, гемостаз.
• Один макрофаг здатний поглинути в 2-3 рази більше мікроорганізмів, ніж один нейтрофіл. Антигенпрезентуючі - беруть участь у реалізації імунної відповіді, здійснюючи презентацію чужорідного антигену лімфоцитам.

Макрофаги секретують цитокіни та інші біологічно активні речовини, регулюючи таким чином проліферацію, диференціювання та функціональну активність різних груп клітин і поєднуючи їх в єдину систему для участі в захисних реакціях організму. Зрілі моноцити становлять основну частину моноцитів периферичної крові. Менш зрілі, «молоді» клітини, більш ранніх етапів дозрівання (бласти, промоноцити) зазвичай знаходяться в кістковому мозку і з'являються в периферичної крові лише при патологічних станах, характерних для онкогематологічних захворювань (гострі і хронічні моноцитарний та мієломоноцитарний лейкози, лімфогранулематоз). В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані з морфологічними змінами моноцитів (згідно міжнародним рекомендаціям ICSH, 2015 рік):

• Вакуолізація цитоплазми. Являє собою наслідок виконання основної функції моноцитів – фагоцитозу мікроорганізмів та продуктів розпаду, також може бути наслідком дегенеративних змін клітин.
• Плазматизація цитоплазми. Спостерігаються виражені морфологічні зміни в інтенсивності та кольору забарвлення цитоплазми моноцитів, що є проявом реактивних змін в клітинах які змінюються у відповідь на стимуляцію при захворюванні. В описі до результатів зазначають «Cпостерігаються реактивні зміни, плазматизація цитоплазми».
• Ознаки дисплазії (дисгранулоцитопоезу) - морфологічні особливості клітин, що виникли внаслідок порушення їх дозрівання. Зустрічається при мієлопроліферативних захворюваннях, найбільш яскраво виражені при мієлодиспластичному синдромі.

Еозинофіли - субпопуляція гранулоцитарних лейкоцитів, які, при мікроскопічному дослідженні в препараті забарвленому за Паппенгеймом, мають в цитоплазмі неспецифічні азурофільні і специфічні еозинофільні (ацидофільні) гранули, які містять еозинофільний катіонний білок, еозинофільну пероксидазу, кислу фосфатазу, арилсульфатазу, колагеназу, еластазу, глюкуронідазу, катепсин, мієлопероксидазу та інші ферменти, що мають бактерицидну активність.

Всі процеси диференціювання до зрілого стану еозинофіли проходять у кістковому мозку, потім долаючи кістково-мозковий бар’єр, потрапляють в кровоносне русло. Термін циркуляції еозинофілів у кровоносному руслі становить близько 6-12 годин, потім вони надходять у тканини завдяки факторам, що продукуються клітинами запалення та продуктами життєдіяльності паразитів, там вони протягом в середньому 12 днів виконують свої функції. Функцією еозинофілів є:

• Боротьба з мікроорганізмами шляхом їх фагоцитозу, що здійснюється завдяки впливу на них вмісту гранул з численними біологічно активними цитотоксичними речовинами, які викликають бактеріоліз та перетравлення мікроорганізмів. Еозинофіли менш рухомі, ніж нейтрофіли, їхня фагоцитарна активність слабша, ніж у нейтрофілів. Вони також фагоцитують і розщеплюють комплекси «антиген-антитіло».
• Позаклітинний цитоліз, завдяки цитотоксичним механізмам дії на чужорідний матеріал, надто великий для фагоцитозу, тим самим беручи участь у протигельмінтному імунітеті.
• Участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, в алергічних та анафілактичних реакціях, виділяючи біологічно активні речовини в осередок запалення. Вони здатні інактувати гістамін за допомогою ферменту гістамінази, а також адсорбувати його на своїй поверхні.

Таким чином, еозинофілам належить важлива роль у боротьбі з багатоклітинними мікроорганізмами, пухлинами, бактеріями, грибками та іншими паразитами, що розвиваються в організмі людини. При гострих запальних захворюваннях, хронічних інфекціях, у період розгорнутої клінічної картини при деяких інфекційних захворюваннях, аутоімунних процесах, злоякісних новоутвореннях, шкірних хворобах, при яких приєднується алергічний компонент, відбувається гіперпродукція IgE, що приводить до підвищення кількості еозинофілів в руслі крові. В тканинах активовані еозинофіли продукують велику кількість прозапальних медіаторів, які є токсичними для своїх же клітин, тим самим підтримуючи хронічне запалення.

Оцінка динаміки змін кількості еозинофілів протягом запального процесу має певне прогностичне значення. Зниження кількості еозинофілів у крові часто спостерігається на початку запалення, на початку одужання число еозинофілів зростає. Однак, інколи і після закінчення запального процесу спостерігається підвищений рівень еозинофілів, що вказує на незакінченість імунної реакції. У той же час, зниження кількості еозинофілів в активній фазі захворювання найчастіше свідчить про тяжкість процесу і є несприятливою ознакою. Кількість еозинофілів у крові схильна до добових коливань, які обумовлені рівнем глюкокортикоїдів у крові: найвищі вночі, найнижчі вдень. Кортикостероїди спричиняють швидке зниження кількості еозинофілів, блокуючи їхній вихід з кісткового мозку в кровоплин. Базофіли - субпопуляція гранулоцитарних лейкоцитів, які, при мікроскопічному дослідженні в препараті забарвленому за Паппенгеймом, мають в цитоплазмі неспецифічні азурофільні і специфічні базофільні (метахроматичні) гранули, які містять гістамін, хондроїтинсульфати А і С, гепарин, серотонін, ферменти (трипсин, хімотрипсин, пероксидаза, РНК-аза та інші). Всі процеси диференціювання до зрілого стану базофіли проходять у кістковому мозку, потім долаючи кістково-мозковий бар’єр, потрапляють в кровоносне русло. Термін циркуляції базофілів у кровоносному руслі становить близько 6 годин, потім вони надходять у тканини, де протягом 1-2 днів виконують свої функції. Базофіли крові і мастоцити (лаброцити, тканинні базофіли, тучні клітини, опасисті клітини) в тканинах складають спільну популяцію гістаміновмісних елементів. Функцією базофілів є:

• Участь в алергічних та анафілактичних реакціях. Завдяки наявності на поверхні мембрани базофілів рецепторів до антитіл (IgE), вони здатні зв’язувати комплекси «антиген-антитіло», що викликає викид у міжклітинний простір специфічних гранул з біологічно активними речовинами (дегрануляцію), ініціюючи розвиток анафілактичної реакції гіперчутливості негайного типу. Гістамін викликає розширення судин, підвищує проникність судинної стінки, подразнює нервові закінчення, викликаючи комплекс симптомів алергічної реакції (гіперемія, набряк, свербіж, спазм гладких міоцитів бронхів, тощо). Гепарин регулює процеси зсідання крові, є антикоагулянтом.
• Базофіли здатні до фагоцитозу, але ця їх роль дуже незначна.
• Виділяють фактор залучення еозінофілів до осередку ураження в тканині.

Зверніть увагу, що в кожній клітинній лінії лейкоцитів є молоді клітини, з яких розвивається субпопуляція – це бластні клітини (Бласти). Морфологічно вони дуже схожі між собою і їх практично неможливо розрізнити при звичайному лабораторному дослідженні, тому до цієї позиції відносять усі знайдені бластні клітини різних субпопуляцій. При виявленні характерних рис в цих клітинах, які можуть дозволити інтерпретувати їх приналежність, це відображається у додатковому коментарі до цієї позиції тесту. Присутність у периферичній крові бластних клітин є критичним значенням, що може супроводжуватися клінічними проявами, аж до загрозливих для життя станів і потребує негайного інформування пацієнта.

Диференційований підрахунок лейкоцитів (лейкоцитарна формула) - доступне, інформативне та важливе лабораторне дослідження. Це один з базових методів первинної оцінки стану організму, на результатах якого ґрунтуються протоколи з діагностики більшості захворювань. Використовується як окремо, так і в комплексі з іншими дослідженнями крові, входить до складу клінічного аналізу крові. У відносно здорової людини кров за своїм складом відносно стала, але реагує практично на будь-які патологічні зміни в організмі, відображаючи загальний стан всієї системи загалом. Тому, цей аналіз допомагає визначити проблему та обрати оптимальний спосіб подальшого обстеження та лікування або оцінити успішність проведеної терапії.

Диференційований підрахунок лейкоцитів (лейкоцитарна формула) – дозволяє визначити загальну концентрацію лейкоцитів в об’ємі крові і окремо кожної субпопуляції та дослідити співвідношення видів клітин між собою. При цьому абсолютна кількість в одиниці об’єму набагато об'єктивніше відображає стан лейкоцитарної популяції ніж відносний зміст від загальної кількості лейкоцитів.

Аналіз виконується на автоматичному гематологічному аналізаторі (6diff) XN3100 (Sysmex, Японія), який дозволяє проводити високоточні дослідження, аналізуючи одночасно кілька тисяч клітин, на відміну від класичного підрахунку лейкоцитарної формули вручну, коли оцінюється набагато менша кількість, до 200 клітин. Результати видаються за такими показниками: Лейкоцити (WBC); Нейтрофіли (заг. кількість),%; Лімфоцити,%; Моноцити,%; Еозинофіли,%; Базофіли,%; Нейтрофіли (заг. кількість), абс.; Еозинофіли, абс.; Моноцити, абс.; Базофіли, абс.; Лімфоцити, абс. Цих даних цілком достатньо для оцінки стану організму, але в деяких випадках аналізатор видає попередження про можливу наявність серед лейкоцитів аномальних клітин. У разі виявлення значних патологічних змін за результатами тесту на аналізаторі, виконується подальше мікроскопічне дослідженням препарату крові, забарвленному за Папенгеймом, з підрахунком, детальною морфологічною оцінкою та описом формених елементів за такими показниками: Лейкоцити (WBC); Бласти, %; Нейтрофільні промієлоцити, %; Нейтрофільні мієлоцити, %; Нейтрофільні метамієлоцити, %; Паличкоядерні нейтрофіли, %; Сегментоядерні нейтрофіли, %; Нейтрофіли (заг. кількість), %; Пролімфоцити, %; Лімфоцити,%; Плазматичні клітини, %; Активовані лімфоцити (атипові мононуклеари), %; Атипові лімфоцити, %; Промоноцити,%; Моноцити, %; Еозинофіли, %; Базофіли,%; Нейтрофіли (заг. кількість), абс.; Еозинофіли, абс.; Моноцити, абс.; Базофіли, абс.; Лімфоцити, абс.

Увага! Еталонним у лабораторній діагностиці є взяття крові з периферичної вени. Капілярна кров менш стандартизована і включає суміш крові з дрібних артерій, вен і капілярів, містить інтерстиціальну рідину, залишки зруйнованих клітин, лімфу. Це пов'язано з тим, що відсоток похибок під час взяття капілярної крові у кілька разів вище, ніж за взятті венозної. Основними факторами низької якості взятих проб крові є:

• часті згустки в пробі (швидка активація механізмів згортання та проблематичність перемішування;
• малого об'єму крові з антикоагулянтом у пробірці);
• малий обсяг взятої крові, що не дає можливості повторити або доповнити дослідження за необхідності;
• порушення об’єму проби, що призводить до порушення співвідношення кров-антикоагулянт і, відповідно, може призвести до:

• похибки в отриманих кількісних результатах;
• надлишку або нестачі антикоагулянту, що негативно впливає на морфологію формених елементів крові;

• домішка тканинної рідини, що може призвести до похибки в отриманих результатах;
• травматизації та активації клітин крові, що призводить до їх руйнування, неможливості інтерпретації та відповідно диференціації лейкоцитів. Однак іноді неможливо здійснити взяття венозної крові у зв'язку з клінічним станом людини, що не дозволяє провести венепункцію або на наполегливу вимогу самого клієнта. Такими станами є: недоношені, новонароджені та діти першого року життя; за наявності у людини дуже дрібних чи важкодоступних вен; при великих опіках, що займають значну площу поверхні тіла; при вираженому ожирінні, що не дозволяє отримати доступ до вені; пацієнти, які перебувають у критичному стані; в осіб, схильних до венозного тромбозу. Якщо після отримання результатів аналізів із капілярної крові лікар знаходить їх патологічними, доцільно перездати кров із вени.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Результати лабораторних досліджень не являються діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз встановлює лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).

При різних станах організму, як фізіологічних так і патологічних, спостерігаються зміни показників диференційованого підрахунку лейкоцитів, їх кількісного складу, співвідношення та морфологічних параметрів. Характер змін цих параметрів, а особливо їх поєднання між собою і іншими дослідженнями надає можливість лікарю визначитись з діагнозом, обрати протокол лікування, успішно спостерігати за перебігом захворювання та контролювати розвиток ускладнень і ефективність проведеного лікування.

1. ЛЕЙКОЦИТИ (WBC)

Одиниці виміру: тис/мкл (клітин (тисяч) в мікролітрі)

Межі визначення: 0-440 тис/мкл

Альтернативні одиниці виміру: 10^3/мкл, 10^9 /л

Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням статі та віку.

Референсні значення кількості лейкоцитів у цільній капілярній крові (тис/мкл):

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами лейкоцитів:

• лейкоцитоз - збільшення кількості лейкоцитів в одиниці об’єму крові;
• лейкопенія - зниження кількості лейкоцитів в одиниці об’єму крові;
• гемобластози – пухлинні (неопластичні) захворювання кровотворної та лімфатичної тканин. Поділяють на системні захворювання - лейкози, а також регіональні – лімфоідні пухлини (лімфоми).
• лейкоз - пухлинне клональне захворювання кровотворної системи з первинним ураженням кісткового мозку, при якому відзначається надмірна проліферація цього клону від однієї клітини або декількох клітин, що зазнали мутацію і це призвело до неконтрольованій репродукції патологічних елементів.

Поділяються: по виду клітин (мієлоїдний, лімфоїдний), за особливостями субстратних клітин пухлини, що визначають клінічну картину захворювання (гострий – субстратом є бластні клітини, хронічний - субстратом є дозріваючі і морфологічно зрілі клітини).

• лімфоідні пухлини (лімфоми або злоякісні лімфопроліферативні процеси) – являють собою клональну проліферацію клітин лімфоїдної системи, різних за походженням і ступенем диференціації;
• лейкемоїдна реакція – зміни в периферичній крові та кровотворних органах реактивного характеру, які можуть нагадувати лейкоз, але являють собою лише відповідь організму на дію якогось біологічного агента, симптоматичний прояв іншої хвороби.

Кількість лейкоцитів, навіть у практично здорових людей, може коливатися. Значні зміни в кількості лейкоцитів можуть супроводжуються клінічними проявами, аж до загрозливих для життя станів, коли кількість лейкоцитів досягає критичних значень: менше 2 тис/мкл – ризик виникнення тяжких інфекційних захворювань; вище 40 тис/мкл – ризик виявлення злоякісного онкогематологічного захворювання. Підвищення/зниження рівня кількості лейкоцитів у периферичній крові може бути обумовлено підвищенням/зниженням окремих або кількох видів лейкоцитів, залежно від характеру та патогенезу патологічного процесу. Більш детальний аналіз таких змін можливий при диференційованому підрахунку лейкоцитів (лейкоцитарної формули).

2.НЕЙТРОФІЛЬНІ ГРАНУЛОЦИТИ

НЕЙТРОФІЛИ (ЗАГ. КІЛЬКІСТЬ) Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахування статі.

Референсні значення кількості нейтрофілів у цільній капілярній крові (%):

Одиниці виміру: тис/мкл (клітин (тисяч) в мікролітрі)

Межі визначення: 0-440 тис/мкл

Альтернативні одиниці виміру: 10^3/мкл, 10^9 /л

Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням статі та віку.

Референсні значення кількості нейтрофілів у цільній капілярній крові (тис/мкл):

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами кількості нейтрофілів:

• нейтрофілія - збільшення кількості нейтрофілів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною);
• нейтропенія - зниження нейтрофілів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною);

Нейтрофіли (заг. кількість) складаються з загальной кількісті клітин нейтрофільного ряду, наявних в периферичній крові людини, а саме з суми: Нейтрофільні промієлоцити + Нейтрофільні мієлоцити + Нейтрофільні метамієлоцити.

НЕЙТРОФІЛЬНІ ПРОМІЄЛОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості нейтрофільних промієлоцитів у цільній капілярній крові (%) - 0.

НЕЙТРОФІЛЬНІ МІЄЛОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості нейтрофільних мієлоцитів у цільній капілярній крові (%) - 0.

НЕЙТРОФІЛЬНІ МЕТАМІЄЛОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості нейтрофільних метамієлоцитів у цільній капілярній крові (%) - 0.

ПАЛИЧКОЯДЕРНІ НЕЙТРОФІЛИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості паличкоядерних нейтрофілів у цільній капілярній крові (%): 1-6.

СЕГМЕНТОЯДЕРНІ НЕЙТРОФІЛИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахування статі.

Референсні значення кількості сегментоядерних нейтрофілів у цільній венозній крові (%):

3. КЛІТИНИ ЛІМФОЦИТАРНОГО РЯДУ

ЛІМФОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахування статі.

Референсні значення кількості лімфоцитів у цільній капілярній крові (%):

Одиниці виміру: тис/мкл (клітин (тисяч) в мікролітрі)

Межі визначення: 0-440 тис/мкл

Альтернативні одиниці виміру: 10^3/мкл, 10^9 /л

Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням статі та віку.

Референсні значення кількості лімфоцитів у цільній капілярній крові (тис/мкл):

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами кількості лімфоцитів:

• лимфоцитоз - збільшення кількості лімфоцитів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютним та відносним);
• лимфопенія - зниження лімфоцитів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною).

ПРОЛІМФОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості пролімфоцитів у цільній капілярній крові (%) - 0.

ПЛАЗМАТИЧНІ КЛІТИНИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості плазматичних клітин в у цільній капілярній крові (%) - 0.

АКТИВОВАНІ ЛІМФОЦИТИ (АТИПОВІ МОНОНУКЛЕАРИ)

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості активованих лімфоцитів (атипових мононуклеарів) у цільній капілярній крові (%) - 0.

АТИПОВІ ЛІМФОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості атипових лімфоцитів у цільній капілярній крові (%) - 0.

4. КЛІТИНИ МОНОЦИТАРНОГО РЯДУ

МОНОЦИТИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахування статі.

Референсні значення кількості моноцитів у цільній венозній крові (%):

Одиниці виміру: тис/мкл (клітин (тисяч) в мікролітрі)

Межі визначення: 0-440 тис/мкл

Альтернативні одиниці виміру: 10^3/мкл, 10^9 /л

Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахуванням статі.

Референсні значення кількості моноцитів в у цільній капілярній крові (тис/мкл):

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами кількості моноцитів:

• моноцитоз - збільшення кількості моноцитів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною);
• моноцитопенія - зниження моноцитів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною).

5. ЕОЗИНОФІЛИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахування статі.

Референсні значення кількості еозинофілів у цільній капілярній крові (%):

Одиниці виміру: тис/мкл (клітин (тисяч) в мікролітрі)

Межі визначення: 0-440 тис/мкл

Альтернативні одиниці виміру: 10^3/мкл, 10^9 /л

Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахуванням статі.

Референсні значення кількості еозинофілів у цільній капілярній крові (тис/мкл):

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами кількості еозинофілів:

• еозинофілія - збільшення кількості еозинофілів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною);
• еозинопенія - зниження еозинофілів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною).

6.БАЗОФІЛИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості базофілів у цільній капілярній крові (%) – 0-1.

Одиниці виміру: тис/мкл (клітин (тисяч) в мікролітрі)

Межі визначення: 0-440 тис/мкл

Альтернативні одиниці виміру: 10^3/мкл, 10^9 /л

Результат дослідження надається в кількісному форматі.

Результати дослідження оцінюються з урахуванням віку, без урахуванням статі.

Референсні значення кількості базофілів у цільній капілярній крові (тис/мкл):

В організмі людини можуть бути такі стани, пов’язані зі змінами кількості базофілів:

• базофілія - збільшення кількості базофілів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною);
• базофілопенія - зниження базофілів в одиниці об’єму крові (може бути абсолютною та відносною).

7.БЛАСТНІ КЛІТИНИ

Одиниці виміру: % (відсоток)

Межі визначення: 0-100 %

Альтернативні одиниці виміру: -

Результат дослідження надається в кількісному форматі - відносна концентрація (вміст) від загальної кількості лейкоцитів.

Результати дослідження оцінюються без урахування статі та віку.

Референсні значення кількості бластних клітин у цільній капілярній крові (%) - 0.

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ

ЛЕЙКОЦИТИ (WBC)

Фізіологічні:

1. фізична перенапруга;
2. психологічні емоційні навантаження;
3. вплив сонячного світла, холоду;
4. після прийому їжі;
5. вагітність, менструація.

Симптоматичні:

1. операційні втручання, травми, опіки (коли спостерігається значне руйнування та відмирання тканин);
2. запальні процеси органів і систем;
3. вірусні, бактеріальні, грибкові та паразитарні інфекції;
4. алергічні реакції;
5. інтоксикації;
6. інфаркти внутрішніх органів;
7. злоякісні новоутворення.

Патологічні: онкогематологічні захворювання (гемобластози).

НЕЙТРОФІЛИ (ЗАГ. КІЛЬКІСТЬ)

1. фізична перенапруга;
2. психологічні емоційні навантаження;
3. стресові ситуації: вплив спеки, холоду, болю;
4. пологи, вагітність, менструація;
5. операційні втручання, травми, опіки (коли спостерігається значне руйнування та відмирання тканин, некрози);
6. запальні процеси органів і систем;
7. бактеріальні, грибкові, деякі вірусні та паразитарні інфекції;
8. інтоксикації, у тому числі ендогенні;
9. прийом деяких лікарських засобів (кортикостероїди, гепарин, ацетилхолін, препаратів наперстянки та інших);
10. інфаркти внутрішніх органів;
11. злоякісні новоутворення;
12. онкогематологічні захворювання (гемобластози).

ЛІМФОЦИТИ

1. вірусні захворювання (інфекційний мононуклеоз, цитомегаловірусна інфекція, краснуха, вітряна віспа, вірусні гепатити, герпесвірусна інфекція, ВІЛ-інфекція, гостра респіраторна інфекція, вірус Коксаки, інше);
2. паразитарні захворювання (токсоплазмоз, бабезіоз та інше);
3. бактеріальні інфекційні захворювання (кашлюк, туберкульоз, бруццельоз, рикетсіоз, сифіліс та інше);
4. операційні втручання, травми, опіки;
5. інтоксикації;
6. ендогенні - тиреотоксикоз;
7. екзогенні - тетрахлоретаном, свинцем, миш'яком, дисульфідом вуглецю;
8. прийом деяких лікарських засобів (аміносаліцилова кислота, леводопа, фенітоїн, вальпроєва кислота, наркотичні анальгетики, цефтазидим, дексаметазон, галоперидол, офлоксацин, тіоурацил, спіронолактон, та інші);
9. онкогематологічні захворювання (лімфопроліферативні - лімфолейкоз, лімфоми);
10. злоякісні новоутворення;
11. уремія;
12. еклампсія;
13. гостра кровотеча;
14. постспленектомія;
15. тютюнопаління.

МОНОЦИТИ

1. стан після гострого вірусного захворювання;
2. стан після гострого паразитарного захворювання;
3. стан після гострого бактеріального захворювання;
4. грибкові захворювання;
5. перехід захворювання в хронічну форму;
6. аутоімунні захворювання (системний червоний вовчак та інші колагенози - системні захворювання сполучної тканини);
7. гранулематози (туберкульоз, сифіліс, бруцельоз, саркоїдоз, неспецифічний виразковий коліт);
8. екзогенні інтоксикації – тетрахлоретаном, фосфором;
9. онкогематологічні захворювання (хронічні моноцитарний та мієломоноцитарний лейкози, лімфогранулематоз);
10. злоякісні новоутворення.

ЕОЗИНОФІЛИ

1. гострий період вірусного захворювання (вітряна віспа, інфекційний мононуклеоз);
2. гострий період бактеріального захворювання (скарлатина, туберкульоз, гонорея);
3. грибкові захворювання;
4. сенсибілізація організму алергенами (бронхіальна астма, алергічний риніт, полінози, атопічний дерматит, екзема, еозинофільний гранулематозний васкуліт, харчова алергія та інші);
5. прийом деяких лікарських засобів, викликаючих алергічну реакцію (аміносаліцилова кислота, хлорпропамід, іміпрамін, мефенезин, нітрофурантоїн, пеніцилін, сульфосалазин, 6. сульфоніламіди, алопуринол, дапсин, етретинат, метотрексат, метилдопа, нафарелін, пеніциламін, прокарбазин, тріамтерен, карбамазепін, антибіотики: еритроцимін, пеніциліни, тетрацикліни, ванкоміцин, сульфаніламіди, фенотіазини та інші);
6. паразитарні захворювання (гельмінтні та протозойні інвазії);
7. постспленектомія;
8. захворювання легень (саркоїдоз, легенева еозинофільна пневмонія, гістіоцитоз із клітин Лангерганса, еозинофільний плеврит, хвороба Леффлера);
9. захворювання шлунково-кишкового тракту (гастрит, коліт); 10.запальні захворювання сполучної тканини (вузликовий періартеріїт, ревматоїдний артрит, системна склеродермія); 11.інфаркт міокарда (еозинофілія – несприятлива ознака); 12.онкогематологічні захворювання (лімфогранулематоз, поліцитемія, мієлопроліферативні захворювання (хронічний мієлолейкоз - еозинофільно-базофільна асоціація), гіпереозинофільний синдром); 13.злоякісні новоутворення.

БАЗОФІЛИ

1. вірусні захворювання (вітряна віспа та інші);
2. бактеріальні захворювання в хронічній формі (туберкульоз та інші);
3. алергічні захворювання (гіперчутливість до харчових продуктів, лікарських засобів, введення чужорідного білка);
4. прийом деяких лікарських засобів (естрогени, антитиреоїдні препарати);
5. постспленектомія;
6. захворювання печінки (гострі гепатити);
7. захворювання шлунково-кишкового тракту в хронічній формі (коліт);
8. ревматоїдний артрит;
9. ендокринні порушення (цукровий діабет, гіпофункція щитовидної залози);
10. анемії (хронічні гемолітичні, залозодефіцитні);
11. онкогематологічні захворювання (лімфогранулематоз, хронічний мієлолейкоз - еозинофільно-базофільна асоціація).

ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ

ЛЕЙКОЦИТИ (WBC)

Симптоматичні:

1. вірусні та деякі хронічні інфекції (у тому числі ВІЛ), сепсис;
2. інтоксикації, у тому числі після хіміотерапії та прийому антибіотиків, тиреостатиків, нестероїдних протизапальних препаратів та інших;
3. стан після впливу іонізуючого випромінювання, в тому числі променевої терапії;
4. метастази злоякісного новоутворення в кістковий мозок.
5. аутоімунні захворювання (системний червоний вовчак та інше);
6. дефіцит вітаміну B12 або фолієвої кислоти;
7. виснаження та кахексія;
8. анемія;
9. спленомегалія.

Патологічні: онкогематологічні захворювання (мієлодиспластичний синдром, гемобластози).

НЕЙТРОФІЛИ (ЗАГ. КІЛЬКІСТЬ)

1. інтоксикації, у тому числі після хіміотерапії та прийому антибіотиків, цитостатиків, нестероїдних протизапальних препаратів, антигістаміннихі препаратів, противірусних засобів, сечогінних, антидіабетичних, психотропних препаратів та інших;
2. тиреотоксикоз;
3. стан після впливу іонізуючого випромінювання, в тому числі променевої терапії;
4. вроджені нейтропенії;
5. синдром Чедіака-Хігасі;
6. анафілактичний шок;
7. метастази злоякісного новоутворення в кістковий мозок;
8. аутоімунні захворювання (системний червоний вовчак та інше);
9. дефіцит вітаміну B12 або фолієвої кислоти - мегалобластні анемії;
10. апластична анемія;
11. пароксизмальна нічна гемоглобінурія;
12. виснаження та кахексія;
13. спленомегалія;
14. онкогематологічні захворювання (мієлодиспластичний синдром);
15. деякі бактеріальні інфекції (черевний тиф і паратифи, бруцельоз);
16. вірусні інфекції (грип, кір, вітряна віспа, вірусний гепатит, краснуха);
17. інфекції, викликані найпростішими (малярія);
18. затяжні інфекції у літніх та ослаблених людей.

ЛІМФОЦИТИ

1. гострі вірусні захворювання (COVID-19, грип та інші);
2. гострі бактеріальні інфекційні захворювання (міліарний туберкульоз, туберкульоз лімфовузлів та інше);
3. аутоімунні захворювання (системний червоний вовчак та інше);
4. імунодефіцитні стани, ВІЛ/СНІД;
5. втрата лімфи внаслідок лімфореї (через кішківник, післяопераційно);
6. апластична анемія (панцитопенія);
7. стан після впливу іонізуючого випромінювання, в тому числі променевої терапії; інтоксикації (важкими металами, після хіміотерапії при прийомі антибіотиків, цитостатиків та інше);
8. прийом нестероїдних протизапальних препаратів, аспарагіназа, бензодіазепіни, цефтріаксон, циклоспорин, фолієва кислота, фуросемід, левофлоксацин, літій, офлоксацин, 9. глюкокортикоїди та інших;
9. ниркова недостатність;
10. недостатність кровообігу;
11. деякі вроджені захворювання новонароджених (синдром Ді Джорджа);
12. спадкові захворювання (анемія Фанконі, спадковий дискератоз);
13. лімфогранулематоз;
14. злоякісні новоутворення, термінальна стадія.

МОНОЦИТИ

1. гострі бактеріальні інфекційні захворювання, піогенні інфекції;
2. операційні втручання, травми, опіки;
3. онкогематологічні захворювання (волосатоклітинний лейкоз);
4. пологи;
5. шокові стани;
6. апластична анемія (панцитопенія);
7. прийом глюкокортикоїдів.

ЕОЗИНОФІЛИ

1. екзогенні інтоксикації важкими металами та іншими хімічними сполуками;
2. прийом деяких лікарських засобів, затримуючих вихід еозинофілів з кісткового мозку в кровоплин (кортикотропін, епінефрін, глюкокортикоїди, метисергід, ніацин, прокаїнамід);
3. тяжкі гнійні інфекційні захворювання;
4. шокові та стресові стани;
5. початкова фаза запального процесу.

БАЗОФІЛИ

1. не має клінічного значення.

ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ

На результати дослідження можуть впливати різні фактори, які можуть призвести до помилкового підвищення або зниження результатів дослідження. Хибне підвищення: агрегація тромбоцитів, кріопротеїнемія, кріоглобулінемія, фібрин, гігантські тромбоцити. Хибне зниження: агрегація лейкоцитів.

Стандартним біологічним зразком для виконання гематологічних досліджень (клінічний/загальний аналізи крові) є цільна венозна кров. Переваги взяття та дослідження венозної крові в порівнянні з капілярною кров’ю:

1. процедура взяття венозної крові максимально стандартизована та коротка за часом виконання (мінімальні ризики ускладнень);
2. при взятті венозної крові використовуються вакуумні системи - кров надходить у пробірку плавно, внаслідок перепаду тиску, що виключає руйнування клітин крові і виникнення гемолізу;
3. процес первинної обробки зразків венозної крові більш якісний, що гарантує збереження показників у первинному стані (невеликі об’єми капілярної крові важко ретельно перемішати, що важливо для дії антикоагулянту, який знаходиться в пробірці);
4. дозволений термін зберігання зразків крові, отриманих з вени, перевищує час зберігання капілярної крові;
5. у більшості випадків, взяття крові з вени менш болісне, ніж взяття капілярної крові (з пальця);
6. при взятті капілярної крові в зразок може потрапляти тканинна рідина, лімфа (що веде до розведення проби), тканинні фактори згортання, мікрочастинки шкіри, сторонні домішки (може спровокувати утворення мікрозгустків) – потенційний ризик викривлення результатів аналізу по ряду показників (лейкоцити, тромбоцити, еритроцити, ШОЕ) або взагалі псування зразку (стає непридатним для дослідження). Зразки капілярної крові доцільно досліджувати лише у виключних випадках, коли існує об’єктивна значна складність в отриманні венозної крові. Наприклад: новонароджені та немовлята; пацієнти з важкодоступними венами (люди похилого віку, з ожирінням, після хіміотерапії, при виражених рубцевих змінах в зоні поверхневих вен).