Глюкоза (Glucose)

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Скринінгові біохімічні дослідження при диспансерних оглядах, госпіталізації;
2. Скринінгові обстеження осіб віком від 45 років;
3. Скринінгові обстеження осіб із підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету (спадкова схильність, ожиріння);
4. Діагностика цукрового діабету 1-го та 2-го типів (за наявності ознак гіпер- (підвищена спрага, посилене сечовипускання, стомлюваність, порушення зору, схильність до інфекцій) або гіпоглікемії (пітливість, підвищений апетит, неспокій, потьмарення свідомості, порушення зору));
5. Контроль рівня глюкози при діагностованому цукровому діабеті (разом з глікозильованим гемоглобіном);
6. Обстеження при патології щитоподібної залози, надниркових залоз, гіпофіза, захворюваннях печінки;
7. Обстеження під час вагітності;
8. При втраті свідомості, вираженій слабкості (виключення гіпоглікемічного стану).

КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Глюкоза - це простий цукор, який є основним джерелом енергії в організмі людини. Джерелами глюкози для людини є вуглеводи (швидкі та повільні), що надходять з їжею у вигляді сахарози, фруктози, мальтози, лактози, крохмалю тощо. Після вживання з їжею вуглеводи розщеплюються до глюкози та інші простих цукрів, які засвоюються в тонкому кишечнику і надходять у кров. Глюкоза необхідна для вироблення енергії у більшості клітин організму. Водночас головному мозку, нервовим клітинам, червоному кістковому мозку та деяким іншим тканинам вона потрібна ще й як регулятор діяльності, оскільки вони можуть функціонувати лише тоді, коли вміст глюкози в крові підтримується на необхідному рівні. Організм може використовувати глюкозу завдяки інсуліну – гормону, що виробляється підшлунковою залозою. Він регулює рух глюкози з крові у клітини організму. У разі потреби інсулін забезпечує накопичення надлишків енергії у вигляді оперативного резерву – глікогену або у формі тригліцеридів, що відкладаються у жирових клітинах. У нормі вміст глюкози в плазмі крові дещо зростає після їжі, водночас інсулін, що секретується, знижує її концентрацію. Рівень інсуліну залежить від обсягу та складу прийнятої їжі. Якщо концентрація глюкози в крові падає занадто низько, що може спостерігатися після кількох годин голодування або після інтенсивної фізичної роботи, то виділяється глюкагон (ще один гормон підшлункової залози), який змушує клітини печінки трансформувати глікоген назад у глюкозу, тим самим підвищуючи її вміст у крові. Інсулін є єдиним гормоном, що знижує рівень глюкози у крові. А такі гормони як глюкагон, кортизол, адреналін, гормони щитовидної залози, гормон росту викликають підвищення рівня глюкози в крові (контрінсулярний ефект). Підтримка сталих показників глюкози в крові має вкрай важливе значення і забезпечується роботою механізму зворотного зв'язку глюкоза-інсулін. Якщо цей баланс порушується і рівень цукру в крові зростає, то організм прагне відновити його, по-перше, виробленням більшої кількості інсуліну, а по-друге, виведенням глюкози з сечею. Нормальне функціонування та життя організму людини неможливе без глюкози та інсуліну, вміст яких у крові має бути збалансований. Головним лабораторним тестом з метою оцінки вуглеводного обміну вважається визначення рівня глюкози у крові натщесерце. Її підвищений вміст називається гіперглікемією і може бути симптомом цукрового діабету, знижений рівень глюкози має назву гіпоглікемія. Оскільки зміни концентрації глюкози в крові можуть бути виявлені набагато раніше за клінічні прояви цукрового діабету, всім людям старше 45 років (навіть без симптомів ЦД) рекомендується проводити щорічне контрольне дослідження рівня глюкози крові натщесерце. У більш ранньому віці скринінгове дослідження проводиться у людей при підвищеному ризику виникнення діабету (включаючи дітей віком від десяти років). Також визначення рівня глюкози крові натще входить до обов'язкового обстеження вагітних.

Діагностичні критерії цукрового діабету (ЦД):

• рівень глюкози натще 7,0 ммоль/л і вище;
• поєднання клінічних симптомів ЦД та випадкового (незалежного від часу попереднього прийому їжі) підвищення глюкози плазми крові до 11,1 ммоль/л і вище;
• рівень глюкози через дві години після прийому глюкози (75 г) при проведенні перорального глюкозотолерантного тесту 11,1 ммоль/л та вище.

Крайні форми гіпер- та гіпоглікемії (надлишку та нестачі глюкози) можуть загрожувати життю людини, викликаючи порушення роботи органів, пошкодження мозку та кому. Хронічно підвищений вміст глюкози в крові може призвести до пошкодження нирок, очей, серця, кровоносних судин та нервової системи. Хронічна гіпоглікемія небезпечна ураженням мозку та нервової системи. Іноді у жінок гіперглікемія виникає під час вагітності. Гормональні зрушення під час вагітності спричиняють фізіологічну інсулінорезистентність в організмі жінки. Відносна недостатність інсуліну у деяких жінок може призвести до підвищення глюкози в крові та розвитку діабету вагітних (гестаційного діабету). Якщо цей стан не корегувати, то існує ризик народження дитини зі збільшеною масою та зниженим рівнем глюкози у крові. Водночас жінка, яка страждає від гіперглікемії під час вагітності, в майбутньому не обов'язково хворітиме на діабет.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Результати лабораторних досліджень не є діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз ставить лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (таких, як клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).

Одиниці виміру: ммоль/л (мілімоль в літрі). Альтернативні одиниці виміру: мг/дл, мг/100 мл, мг% х 0,0555 = ммоль/л. Референсні значення Результат дослідження надається в кількісному форматі. Межі визначення: 0.11-41.6 ммоль/л. Інтерпретація результатів не залежить від статі. Референсні значення дещо відрізняються у різних вікових групах.

Референсні значення (Глюкоза крові, ммоль/л): 2 дні – 1 місяць – 2.8-4.4 1 місяць – 14 років – 3.3-5.5 Діти старше 14 років, чоловіки, невагітні жінки – 4.1-6.0 Вагітні жінки – 4.1-5.1

Показники «норми» рівня глюкози у крові натщесерце (нормоглікемії) та діагностичні критерії предіабету, цукрового діабету визначаються міжнародними рекомендаціями та протоколами, затвердженими наказами Міністерства охорони здоров’я України (МОЗ України). Ці показники можуть незначно відрізнятися. • Рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ, 2013): норма <6.1; предіабет 6.1-6.9; цукровий діабет ≥7.0 (результати гіперглікемії потребують підтвердження повторним тестом в інший день); • Рекомендації Американської діабетичної асоціації (АДА, 2017): норма 3.9-5.5; предіабет 5.6-6.9; цукровий діабет ≥7.0 (результати гіперглікемії потребують підтвердження повторним тестом в інший день).

Таким чином, нормоглікемією слід вважати концентрацію глюкози у венозній плазмі від рівня 3,9 ммоль/л (відповідає критеріям АДА) до 6,0 ммоль/л (відповідає критеріям ВООЗ). В Уніфікованому клінічному протоколі первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги цукровий діабет 2 типу (затверджено Наказом МОЗ України № 1118 від 21.12.2012) нормоглікемію у дорослих встановлено у діапазоні 4.1-6.0 ммоль/л. Стандартний варіант аналізу на цукор – дослідження венозної крові (плазми, сироватки) натщесерце (після 8-10 годин голодування). Також тестування може виконуватися спонтанно (у будь-який час), після їжі, в оральному глюкозотолерантному тесті (ГТТ). У всіх цих випадках результати дослідження інтерпретуються по-різному. Також має особливості інтерпретація результатів визначення рівня глюкози натщесерце у крові вагітних: • 4.1-5.1 – нормоглікемія; • 5.1-6.9 – гестаційний діабет; • ≥7.0 – маніфестний цукровий діабет.

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ

1. Цукровий діабет 1-го та 2-го типів у дорослих та дітей;
2. Фізіологічна гіперглікемія (помірне фізичне навантаження, сильні емоції, стрес, куріння, викид адреналіну);
3. Ендокринні захворювання: феохромоцитома, тиреотоксикоз, акромегалія, гігантизм, синдром Іценко-Кушинга;
4. Захворювання підшлункової залози (гострий та хронічний панкреатит, панкреатит при епідемічному паротиті, муковісцидозі, гемохроматозі, пухлинах підшлункової залози);
5. Хронічні захворювання печінки та нирок;
6. Надлишкове споживання їжі з високим вмістом вуглеводів;
7. Гострі серцево-судинні захворювання (крововиливи в мозок, інфаркт міокарда);
8. Прийом лікарських препаратів: бета-адренергічні агоністи (альбутерол, ізопротеренол, тербуталін), кофеїн, кортикостероїди, діазоксид, діуретики (ацетазоламід, хлорталідон, етакринова кислота, фуросемід, тіазиди, тріамтерен), допамін, індометацин, великі дози нікотинової кислоти, пероральні контрацептиви, фенотіазини, фенітоїн, стрептозотоцин, теофіллін, тироксин.

ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ

1. Захворювання підшлункової залози (гіперплазія, аденома або карцинома бета-клітин острівців Лангерганса – інсулінома, недостатність альфа-клітин острівців – дефіцит глюкагону);
2. Ендокринна патологія (хвороба Аддісона, адреногенітальний синдром, гіпопітуїтаризм, гіпотиреоз);
3. У дитячому віці (у недоношених дітей; у дітей, народжених від матерів із цукровим діабетом, - кетотична гіпоглікемія);
4. Передозування гіпоглікемічних препаратів та інсуліну;
5. Тяжкі хвороби печінки (цироз, гепатит, карцинома, гемохроматоз);
6. Злоякісні непанкреатичні пухлини: рак надниркових залоз, рак шлунку, фібросаркома;
7. Ферментопатії (глікогенози – хвороба Гірке, галактоземія, порушена толерантність до фруктози);
8. Функціональні порушення – реактивна гіпоглікемія (гастроентеростоми, постгастроектомічні стани, вегетативні розлади, порушення перистальтики ШКТ);
9. Порушення харчування (тривале голодування, синдром мальабсорбції);
10. Отруєння миш'яком, хлороформом, саліцилатами, антигістамінними препаратами, алкогольна інтоксикація;
11. Прийом лікарських препаратів, таких як ацетамінофен (токсичні дози), бета-адреноблокатори, анаболічні стероїди (у діабетиків), антигістамінні, аспірин (токсичні дози), безафібрат, каптоприл, циптотерон, дизопірамід, етанол, інгібітори моноаміноксидази (МАО), ніфедипін, аналоги гуанетидину, індометацин (варіабельно) тощо;
12. Помилкове заниження результату при порушенні вимог щодо обробки проби венозної крові (тривале зберігання до центрифугування). при тривалому зберіганні цільної крові або сироватки крові на згустку відбувається зниження рівня глюкози за рахунок активації процесів анаеробного гліколізу в клітинах крові (утилізація глюкози з утворенням кінцевих продуктів метаболізму); для запобігання вказаного процесу необхідно протягом 30-60 хвилин після взяття крові відокремити клітини від рідкої частини крові або використовувати спеціальні пробірки з інгібіторами анаеробного гліколізу.

Гіпоглікемія характеризується падінням вмісту в плазмі крові глюкози до рівня, при якому настають розлади нервової системи (пітливість, тремтіння, почуття голоду, неспокій), а потім піддається впливу і головний мозок (потьмарення свідомості, галюцинації, неясність зору, іноді кома і навіть смерть).

Для впевненої постановки діагнозу «гіпоглікемія» потрібне підтвердження «тріади Вайпла»:

• рівень глюкози нижче за поріг 2,2 ммоль/л (40 мг/дл);
• симптоми гіпоглікемії;
• зникнення симптомів, коли вміст глюкози у крові повертається до норми.

Первинна гіпоглікемія є рідкісною і зазвичай діагностується у дитинстві. Ознаки гіпоглікемії іноді виявляються у пацієнтів, у яких рівень цукру крові не знижений. У такому разі зміна харчування, наприклад, часте вживання їжі протягом дня дрібними порціями та вибір складних вуглеводів, може бути достатнім, щоб позбутися симптомів.

ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ

У лабораторних умовах глюкоза може бути визначена в цільній крові, сироватці або плазмі крові (плазма – оптимальний варіант). При інтерпретації результатів дослідження глюкози корисно враховувати такі дані: глюкоза вільно проникає в еритроцити, але концентрація її в плазмі приблизно на 11-14% вище, ніж у цільній крові внаслідок різного вмісту води в плазмі та формених елементах крові. Так, вміст глюкози в плазмі венозної крові, взятої натщесерце, може бути вищим, ніж одночасно взятої на аналіз цільної крові з пальця. Вміст глюкози в гепаринізованій плазмі на 5% нижче вмісту глюкози у сироватці. Цільна венозна кров містить менше глюкози ніж капілярна кров з пальця внаслідок утилізації глюкози в тканинах. Ця різниця незначна при взятті крові натщесерце (різниця близько 0,1 ммоль/л), але помітно збільшується після їжі (різниця близько 15%) або при проведенні перорального глюкозотолерантного тесту (різниця 20-25%) – ефект викиду інсуліну. Також при інтерпретації результатів аналізу глюкози крові необхідно враховувати лікарські препарати, які потенційно впливають на рівень глікемії (дивись вище).