Інсулін (Insulin)

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Діагностика інсуліном (пухлин підшлункової залози), з'ясування причин гострої або хронічної гіпоглікемії (разом із тестом на глюкозу, С-пептид);
2. У деяких випадках при вирішенні питання про абсолютну потребу в інсуліні у хворих на діабет (спостереження за ендогенним інсуліном, що синтезується бета-клітинами);
3. У комплексі досліджень людей з ознаками метаболічного синдрому, діагностика метаболічного синдрому (визначення лабораторних маркерів інсулінорезистентності).

КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Інсулін - головний регулятор вуглеводного обміну, поліпептидний гормон, що складається з двох неідентичних ланцюгів А та В, з'єднаних двома дисульфідними зв'язками. Утворюється в бета-клітинах острівців Лангерганса підшлункової залози з попередника проінсуліну. У проінсуліні ланцюги А і В з'єднані за допомогою зв'язуючого білка - С-пептиду. При синтезі інсуліну в кров потрапляє як сам гормон, так і С-пептид в еквівалентних кількостях. У нормі секреція інсуліну стимулюється підвищенням рівня глюкози в крові. Збільшення концентрації інсуліну викликає посилене поглинання глюкози тканинами, що призводить до зниження її рівня. Це, в свою чергу, призводить до зниження рівня інсуліну. Таким чином, за принципом зворотного зв’язку забезпечується сталий рівень глюкози у плазмі крові (нормоглікемія).

Існує два види секреції інсуліну: тонічна та двофазна. Тонічна (базальна) секреція не залежить від надходження екзогенної глюкози, а регулюється коливаннями фізіологічного рівня глюкози. Двофазна секреція активується у відповідь на надходження екзогенної глюкози. Після прийому їжі в кров потрапляє велика кількість глюкози, у відповідь на це підшлункова залоза секретує інсулін, який запускає механізми переміщення глюкози з крові в клітини. Окрім гіперглікемії стимуляція секреції інсуліну може бути викликана й іншими факторами (глюкагоном, амінокислотами та складними механізмами, у яких беруть участь соматотропний гормон, катехоламіни). Інсулін також регулює біохімічні процеси в печінці: якщо глюкози багато, то печінка починає запасати її у вигляді глікогену (полімеру глюкози) або використовувати для синтезу жирних кислот. Коли синтез інсуліну порушений і його виробляється менше ніж необхідно, глюкоза не може потрапити до клітин організму - розвивається гіпоглікемія (внутрішньоклітинний дефіцит основного енергетичного субстрату – глюкози). Якщо такий стан набуває хронічних ознак, то порушується обмін речовин з розвитком патології нирок, серцево-судинної, нервової систем, органів зору тощо.

Захворювання, при якому спостерігається дефіцит вироблення інсуліну, - цукровий діабет (ЦД). ЦД 1 типу розвивається, коли підшлункова залоза не виробляє достатньо інсуліну. ЦД 2 типу пов'язують із втратою чутливості клітин до впливу на них інсуліну. Вміст інсуліну у пацієнтів із цукровим діабетом коливається в широких межах залежно від типу ЦД та фази захворювання. У разі аутоімунного руйнування бета-клітин, які продукують інсулін, спостерігається абсолютний дефіцит інсуліну (ЦД 1 типу, інсулінозалежний). Продукція інсуліну поступово знижується ще до зміни рівня глюкози крові. При ЦД 2 типу (інсуліннезалежному) спостерігається резистентність тканин до дії інсуліну і його рівень зазвичай підвищений. Для лікування цукрового діабету на початкових етапах зазвичай використовують спеціальну дієту та препарати, які або посилюють вироблення інсуліну підшлунковою залозою, або стимулюють клітини організму до споживання глюкози за рахунок збільшення їхньої чутливості до цього гормону. Якщо підшлункова залоза остаточно перестає продукувати інсулін, потрібно його штучне введення (екзогенний інсулін). Захворювання, пов'язані з розвитком цукрового діабету: метаболічний синдром, патологія надниркових залоз та гіпофіза, синдром полікістозних яєчників.

При підвищеній концентрації інсуліну у крові (гіперінсулінемії) вміст глюкози в крові різко знижується, що може призвести до гіпоглікемічної коми і навіть смерті, оскільки від концентрації глюкози безпосередньо залежить робота головного мозку. Тому дуже важливо контролювати рівень цукру при парентеральному введенні препаратів інсуліну та інших ліків, які використовуються для лікування діабету. Підвищений рівень інсуліну в крові також може бути обумовлений пухлиною, що його секретує (інсуліномою). За такої умови у крові пацієнтів зазвичай виявляється неадекватно висока концентрація інсуліну, що проявляється гіпоглікемією. Визначення рівня інсуліну натщесерце є важливим діагностичним тестом, що використовується для встановлення патогенезу гіпоглікемічних станів та діагностики інсуліном (іноді у поєднанні з провокаційним тестом із введенням толбутаміду). «Імунореактивний інсулін» (ІРІ) – термін, який часто використовується для позначення циркулюючого в крові інсуліну та інсуліноподібних біологічних факторів, які реагують з антитілами до інсуліну в лабораторних імунологічних тестах. Як проінсулін, так і інсулін містять поліпептидні ланцюги А і В, тому можуть перехресно реагувати з антитілами до інсуліну (це може бути причиною хибних результатів). Тест ARCHITECT Insulin, що використовується в лабораторії CentroLab, має високий рівень специфічності і не показує крос-реактивності з проінсуліном. Водночас не виключена інтерференція, індукована антитілами до інсуліну, що можуть бути присутні у пацієнтів, які раніше отримували бичачий або свинячий інсулін.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Результати лабораторних досліджень не є діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз ставить лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (таких, як клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).

Одиниці виміру: мкОд/мл (мікроодиниці в мілілітрі).

Альтернативні одиниці виміру: мОд/л = мкОд/мл; пмоль/л = 7,175 х мкОд/мл.

Межі визначення: 0.4-1000 мкОд/мл.

Інтерпретація результатів не залежить від статі та віку. Наведені референсні значення актуальні для стану натщесерце після нічного періоду голоду у здорових негладких людей з індексом маси тіла (ІМТ) до 30 кг/м2. ІМТ = (вага, кг) / (зріст, м2).

Референсні значення

Підвищення рівня інсуліну у крові – гіперінсулінемія. Зниження – гіпоінсулінемія. Показники можуть залежати від методу дослідження, тому в динаміці дослідження слід проводити в одній лабораторії за допомогою одного й того ж самого методу.

ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ

1. Цукровий діабет 2-го типу;
2. Метаболічний синдром (інсулінорезистентність, синдром полікістозних яєчників);
3. Інсулінома;
4. Хвороби печінки;
5. Акромегалія;
6. Синдром Кушінга;
7. Міотонічна дистрофія;
8. Сімейна непереносимість фруктози та галактози;
9. Ожиріння;
10. Нечутливість до інсуліну при хронічному панкреатиті (включаючи муковісцидоз) та раку підшлункової залози;
11. Прийом інсуліну чи гіпоглікемічних препаратів;
12. Лікарська інтерференція.

ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ

1. Зниження синтезу ендогенного інсуліну, декомпенсований цукровий діабет (на ранніх стадіях захворювання зміна рівня інсуліну може бути мінімальною);
2. При деяких складних станах (за рахунок катехоламінових механізмів).

ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ

Підвищення рівня інсуліну може спостерігатися при прийом лікарських засобів, таких як: ацетогексамід, альбутерол, амінокислоти, глюконат кальцію (новонароджені), хлорпропамід, ципрогептадин (не хворі на діабет), даназол, фруктоза, глюкагон, глюкоза, гормон росту, леводопа (при лікуванні хвороби Паркінсона), пероральні контрацептиви, панкреозимін (в/в введення), фентоламін (інфузія), преднізолон, хінідин, секретин (в/в введення), спіронолктон, сахароза, тербуталін, толазамід, толбутамід. Наразі ін'єкційний (екзогенний) інсулін отримують в результаті біохімічного синтезу, що робить його дуже подібним за своєю структурою і властивостями з ендогенним інсуліном, що виробляється в організмі. Це має значення при інтерпретації результатів дослідження рівня інсуліну у крові пацієнтів на інсулінотерапії. Антитіла до інсуліну можуть впливати на результати дослідження. В таких випадках рекомендується використовувати альтернативні методи визначення концентрації інсуліну (аналіз на С-пептид).