ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
- Клінічні прояви запалення верхніх дихальних шляхів (фарингіту, тонзиліту тощо) з підозрою на бактеріальну етіологію (причину).
- Ускладнення або рецидивуючий перебіг запальних захворювань верхніх дихальних шляхів.
- Неефективність раніше призначеного антимікробного лікування (антибіотикотерапії).
- Контроль ефективності етіотропного (антимікробного) лікування.
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Мікрофлора верхніх дихальних шляхів (мікробіоценоз ВДШ) – сукупність представників різних таксономічних груп мікроорганізмів, що колонізують слизові оболонки порожнини рота, ротоглотки, носових ходів і вступають у біохімічні, імунологічні й інші взаємовідносини з макроорганізмом і один з одним. Постійна мікрофлора верхніх дихальних шляхів людини утворилася внаслідок взаємної адаптації організму та мікробів, що в нормі знаходяться у стані біологічної «рівноваги» як між організмом і мікробної флорою, так і між різними видами мікроорганізмів. Ця «рівновага» є динамічною. Порушення загальної реактивності організму та бар'єрних функцій слизових оболонок можуть зумовлювати зміни складу та властивостей мікрофлори, які призводять до аутоінфекційних процесів, дисбіотичних станів (порушення нормального співвідношення між різними групами мікроорганізмів), колонізації сторонніми, опортуністичними, патогенними видами.
Мікрофлора верхніх дихальних шляхів поділяється на автохтонну (нормальну, резидентну, постійну) та алохтонну (транзиторну, тимчасову). Резидентна мікрофлора складається з відносно постійних видів бактерій, характерних для певного біотопу та віку макроорганізму; вона здатна до швидкого відновлення в разі її порушення. Транзиторна мікрофлора складається з непатогенних, умовно-патогенних та патогенних мікроорганізмів, які колонізують слизові оболонки верхніх дихальних шляхів протягом обмеженого періоду часу та за наявності сприятливих для них факторів (наприклад, порушень або загибелі резидентної мікрофлори) можуть сприяти розвитку патології.
Групи мікроорганізмів, що складають біоценоз ВДШ відносно кисню:
• облігатно-анаеробні – види мікроорганізмів, які існують виключно в безкисневих умовах (у стандартних мікробіологічних тестах не визначаються);
• факультативно-анаеробні, мікроаерофільні – види мікроорганізмів, які здатні існувати в присутності кисню, проте часто потребують його низьких концентрацій (можуть визначатися у стандартних мікробіологічних тестах);
• аеробні – види мікроорганізмів, для нормального існування яких необхідний кисень (можуть визначатися в стандартних мікробіологічних тестах).
При стандартному мікробіологічному дослідженні виділень верхніх дихальних шляхів (ротоглотки) визначаються наступні показники:
-
Загальна мікробна колонізація – кількість всіх мікроорганізмів, що вдалося визначити культуральним методом (при посіві на селективні поживні середовища та культивуванні в аеробних, мікроаерофільних умовах). Включає нормальну мікрофлору верхніх дихальних шляхів (тільки мікроаерофільні штами), умовно-патогенну, неспецифічну аеробну/факультативно-анаеробну бактеріальну та грибкову флору, що є життєздатною (живою) на момент обстеження та має потенційну можливість культивуватися (інкубуватися) в штучних умовах.
-
Резидентна (нормальна) мікрофлора верхніх дихальних шляхів – велика група мікроорганізмів різних видів, що в нормі колонізує слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і є основою нормального біоценозу в даній локалізації. Більша частина бактерій із цієї групи – види з анаеробним типом дихання, що становлять близько 75% всієї бактеріальної флори. Серед груп, що визначаються культуральними методами (у стандартних мікробіологічних посівах), виділяють:
• Стрептококи (непатогенні види Streptococcus) – грампозитивні коки, складають приблизно 30-60% всієї мікрофлори порожнини рота, ротоглотки. У нормі присутні у 100% випадків. Володіючи значною ферментативною активністю, вони зброджують вуглеводи з утворенням молочної кислоти (пригнічують ріст ряду бактерій, знижують рН у ротовій порожнині, сприяють розвитку карієсу). При культивуванні на кров'яних поживних середовищах формують колонії, оточені зеленою зоною α-гемолізу («зеленящі», viridans стрептококи). Стрептококи ротової порожнини є особливою екологічною групою та отримали назву «оральних».
• Стафілококи (непатогенні види Staphylococcus) – грампозитивні коки, належать до складу нормальної мікрофлори тіла людини, мешкають в носоглотці, ротоглотці та на шкірі. Стафілококи у порожнині рота, ротоглотці здорової людини трапляються в середньому у 30% випадків. Домінуючим видом є S. epidermidis. Володіючи значною ферментативною активністю, стафілококи беруть участь у розщепленні залишків їжі в порожнині рота.
• Нейсерії (сапрофітні види Neisseria) – грамнегативні диплококи, майже завжди зустрічаються в порожнині рота здорових людей. Можуть мати певну роль у розвитку патології зубів (знаходяться у пульпі та періодонті за умов гострого серозного та катарального запалення слизової оболонки порожнини рота).
• Коринебактерії (непатогенні види Corynebacterium) – грампозитивні палички, що часто трапляються у порожнині рота, ротоглотці здорової людини.
• Гемофіли (сапрофітні види Haemophilus) – грамнегативні палички, непатогенні види, що можуть колонізувати слизові оболонки порожнини рота, ротоглотки, не викликаючи патологічних змін.
• Лактобактерії (рід Lactobacillus) – грампозитивні палички, у нормі можуть колонізувати слизові оболонки рота, ротоглотки. Вони зумовлюють активне молочнокисле бродіння, а саме утворення великої кількості молочної кислоти, затримання зростання патогенної, гнильної та газоутворюючої мікрофлори, однак водночас лактобактерії сприяють розвитку карієсу. Кількість лактобактерій у порожнині рота при карієсі зростає та залежить від величини каріозних уражень.
- Умовно-патогенна та транзиторна мікрофлора верхніх дихальних шляхів – велика група неспецифічних аеробних, факультативно-анаеробних, мікроаерофільних видів бактерій і грибів, що можуть входити до складу біоценозу ВДШ і потенційно здатні викликати запальні, гнійні ураження в даній локалізації.
У стандартному мікробіологічному посіві можна виявити мікроорганізми, що мають клінічне значення:
• види, що можуть входити до складу нормального біоценозу ВДШ і викликати патологічні стани при надмірному рості (умовно-патогенні стафілококи (Staphylococcus aureus та інші), гриби (Candida spp.);
• нетипові для дихальних шляхів види (грамнегативні бактерії родини Enterobacteriaceae (ентеробактерії, «кишкова» флора), неферментуючі грамнегативні бактерії (Pseudomonas, Acinetobacter та інші) тощо).
Більшість умовно-патогенних видів можуть бути присутніми у концентрації до 10^3-4, проте слід пам’ятати, що є ризик розвитку активного інфекційного процесу при виникненні провокуючих факторів.
- Мікрофлора, що має високе клінічне значення – види мікроорганізмів, що найчастіше асоційовані з інфекційними захворюваннями верхніх дихальних шляхів або їхніми ускладненнями (Staphylococcus aureus, Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniaе, Haemophilus influenzae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis). При мікробіологічному дослідженні визначенню вказаних видів приділяється значна увага (використання селективних поживних середовищ, сучасних методів ідентифікації, визначення чутливості до антибіотиків тощо).
Для всіх видів, що визнаються клінічно значущими, та за наявності стандартизованих методів, регламентованих Європейським комітетом з визначення чутливості до антибіотиків (EUCAST), визначається чутливість до антимікробних препаратів.
Комплексна культуральна діагностика біоценозу верхніх дихальних шляхів із визначенням основних груп мікроорганізмів дозволяє своєчасно та ефективно визначити стан нормоценозу або його порушення, оцінити ефективність лікування. Це єдиний метод, який дозволяє визначити видовий склад умовно-патогенної аеробної (мікроаерофільної) мікрофлори та за потреби визначити їхню чутливість до антибіотиків.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Інтерпретація результатів досліджень містить інформацію для лікаря і не є діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики та самолікування. Точний діагноз ставить лікар, використовуючи як результати даного обстеження, так і потрібну інформацію з інших джерел: анамнезу, результатів інших обстежень тощо.
Результат дослідження надається в напівкількісному форматі.
Одиниці виміру: КУО/тамп (колонієутворюючих одиниць на тампоні).
КУО – кількість життєздатних клітин мікроорганізмів на тампоні, здатних утворювати колонії на поживних середовищах при культивуванні (інкубації) в оптимальних умовах (температура, вологість, рівень CO2). Кількість вказується в абсолютних значеннях (10^2 – 100 КУО/тамп; 10^3 – 1000 КУО/тамп, і так далі).
Показники, що визначаються:
- Загальна мікробна колонізація – загальна кількість мікроорганізмів, що виявлені культуральним методом.
- Резидентна (нормальна) мікрофлора верхніх дихальних шляхів (Streptococcus spp. (непатогенні), Neisseria spp. (непатогенні), Staphylococcus spp. (непатогенні), Corynebacterium spp. (непатогенні), Haemophilus spp. (непатогенні), Лактобактерії (Lactobacillus)). Визначається у нормі у здорових людей.
- Умовно-патогенна та транзиторна мікрофлора верхніх дихальних шляхів (Staphylococcus spp. (умовно-патогенні види), Ентеробактерії (Гр(-) бактерії родини Enterobacteriaceae), Неферментуючі Гр(-) бактерії (Pseudomonas, Acinetobacter тощо), Гриби (Candida spp.), Інші мікроорганізми). У невеликих концентраціях (менше 10^2-3) може зустрічатися у здорових людей. При активному розвитку може викликати запалення.
- Мікрофлора, що має високе клінічне значення (Staphylococcus aureus, Streptococcus pyogenes, Streptococcus pneumoniaе, Haemophilus influenzae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis) – умовно-патогенні, патогенні види, що найчастіше стають причиною бактеріального ураження верхніх дихальних шляхів.
При виявленні клінічно значущих видів вказується їхній рід і вид, виявлена концентрація (КУО/тампон), проводиться визначення чутливості до антибіотиків. Чутливість до антибіотиків визначається за умови наявності методів визначення чутливості до антибіотиків, регламентованих Європейським комітетом з визначення чутливості до антибіотиків (European Committee on Antimicrobial Susceptibility Testing, EUCAST). Тестуються антибіотики різних груп і поколінь (включаючи маркерні препарати, за якими можна визначити фенотипи антибіотикорезистентності, набуту стійкість до групи препаратів). Перелік конкретних антибіотиків підбирається з урахуванням виду бактерії (тестуються лише препарати, які мають потенційну активність відносно саме цього виду), клінічних рекомендацій (тестуються препарати, які використовуються в клінічній практиці). Методика дослідження чутливості до антибіотиків і критерії інтерпретації результатів регламентуються останніми рекомендаціями EUCAST.
Ступінь чутливості антибіотиків оцінюється як:
S – чутливий, стандартний режим дозування препарату (виділений штам бактерії не має механізмів стійкості, існує висока вірогідність терапевтичного успіху при стандартному режимі дозування препарату);
I – чутливий при збільшеній експозиції препарату (існує висока вірогідність терапевтичного успіху, але експозиція препарату має бути збільшена шляхом регулювання режиму дозування або його концентрації у місці інфікування);
R – стійкий, препарат неефективний (висока вірогідність терапевтичної невдачі).
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ/ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Наявність клінічно значущих збудників у досліджуваному матеріалі. Ознака інфікування, можлива причина запального ураження ротоглотки. Здебільшого виділяється один (рідше – два та більше) вид у високій концентрації. Кількість нормальної мікрофлори ротоглотки може бути зниженою або незміненою.
ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ/НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Відсутність клінічно значущих видів мікроорганізмів у досліджуваному матеріалі. Інфікування неспецифічною аеробною/мікроаерофільної флорою, що може викликати запалення ротоглотки, верхніх дихальних шляхів, малоймовірне.
Концентрація збудника менше межі визначення або збудник нежиттєздатний (на фоні лікування антибіотиками, одужання, порушення процедур підготовки до аналізу). За наявності клінічних ознак запалення ротоглотки, верхніх дихальних шляхів слід виключити порушення умов підготовки до аналізу та відбору зразків, можливість захворювання, спричиненого іншими причинами (вірусною, специфічною, анаеробною мікрофлорою, неінфекційними причинами запалення тощо).
ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ
На достовірність результатів аналізу значний вплив мають умови підготовки до дослідження, фаза захворювання, в яку призначається тест, правильність відбору зразків. У досліджуваному матеріалі має міститися якомога більше мікроорганізмів (живих збудників) і мінімальна кількість домішок, які можуть вплинути на достовірність результату (гною, слизу, крові тощо). Небажано проводити дослідження під час прийому антимікробних препаратів (за винятком наявності підозри на стійкість збудника до антибіотика, що використовується).
