ВПЛ (вірус папіломи людини, 28 генотипів), ДНК (напівкількісне визначення)

ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ

1. Профілактичні обстеження жінок, скринінг раку шийки матки.
2. Обстеження жінок, що мають суб’єктивні та (або) об’єктивні симптоми, по’вязані з урогенітальним трактом.
3. Обстеження жінок із дисплазією /неоплазією шийки матки (для оцінки канцерогенного ризику).
4. Наявність поліпів шийки матки та їх рецидивів.
5. Планування вагітності.
6. Оцінка змін в динаміці та контроль ефективності лікування.
7. Обстеження чоловіків може бути доцільним при наявності ознак ураження слизових оболонок, шкіри (підозра не ВПЛ-інфекцію).

КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

Папіломавірус людини – ДНК-вмісний маленький вірус, належить до сімейства паповірусів (Papovaviridae), роду папіломавірусів. На сьогодні відомо більше 120 типів ВПЛ, які можна розділити на 3 основних групи: неонкогенні (1, 2, 3, 5 генотипи); низького онкогенного ризику (6, 11, 42, 43, 44 генотипи); високого онкогенного ризику (16, 18, 26, 31, 33, 35, 39, 45, 51, 52, 53, 56, 58, 59, 66, 68 генотипи). Вірус уражає базальний шар епітелію шкіри та слизових оболонок геніталій (шийки матки, зовнішніх статевих органів) та інших органів (гортані, ротової порожнини та ін.) і може по різному впливати на нього: сприяє виникненню доброякісних утворень (папілом, кондилом) або вбудовується в клітину, що призводить до порушення процесів поділу клітин, розвитку дисплазії (неоплазії) та в подальшому до онкологічного процесу (найчастіше в перехідній зоні шийки матки – у жінок). ВПЛ 6, 11 та 44 типів є найбільш частою причиною розвитку гострокінцевих кондилом/бородавок, які призводять до рецидивуючого респіраторного папіломатозу, раку гортані та урогенітального папіломатозу. ВПЛ високого онкогенного ризику можуть привести до раку шийки матки (РШМ), раку піхви, вульви, раку статевого члена та заднього проходу, а також до раку горла, язика та мигдалин (рак ротоглотки). Найбільш часто в біоматеріалі з пухлин шийки матки виявляють 16 та 18 типи.

Основний шлях передачі вірусу – статевий. Інфікування може відбуватися при традиційних та нетрадиційних (гомосексуальний, аногенітальний та ін.) статевих контактах. Можливе зараження папіломавірусом новонароджених під час пологів (рецидивуючий респіраторний папіломатоз – бородавки у горлі або дихальних шляхах). Інфікування ВПЛ може відбуватися контактним шляхом за умови безпосереднього тісного контакту із шкірою хворої людини або слизовими оболонками (через мікротравми). Є повідомлення, про наявність ВПЛ в амніотичній рідині вагітних, у вагінальному та цервікальному секреті жінок, інфікованих вірусом. Ряд авторів вказують на ще один спосіб зараження ВПЛ – аутоінокуляцію (самозараження або поширення інфекції з первинного вогнища на тілі в інші місця): під час гоління, епіляції, розчісування шкіри. Людина може одночасно інфікуватись кількома типами ВПЛ.

Клінічні прояви ПВІ та прогноз наслідків захворювання залежить від типу ВПЛ, наявності супутньої патології, стану імунної системи, вірусного навантаження та інших кофакторів, що ускладнюють захворювання. Найчастіше папіломавірусна інфекція (ПВІ) протікає у безсимптомній формі, зазвичай на тлі різних гінекологічних захворювань, таких як вульвовагініт, псевдоерозія шийки матки, ендоцервіцит. Майже завжди діагностується поєднання ВПЛ з іншими інфекціями, що передаються статевим шляхом – хламідіоз, генітальний герпес, трихоманоз. Для чоловіків характерне безсимптомне носійство папіломавірусної інфекції, тому обстеження проводять лише за показаннями або для диференційної діагностики. Специфічними симптомами ПВІ є наявність кондилом вульви, піхви, шийки матки, у чоловіків – конділоматоз головки полового члена та уретри. До факторів ризику розвитку ПВІ відносяться: початок статевого життя в ранньому віці; велика кількість статевих партнерів; захворювання, що супроводжуються пригніченням імунітету (ВІЛ); вагітність (зниження імунітету); прийом імунодипресантів (препаратів пригнічующих імунну систему) та ступінь онкогенності ВПЛ (здатність вірусу викликати рак).

Слід пам'ятати, що наявність ВПЛ в одного з партнерів за відсутності ВПЛ в іншого або розбіжність у партнерів спектра генотипів є нормальним відображенням біології вірусу і не можуть говорити про подружню невірність (зазвичай у одного з партнерів відбувається більш швидка елімінація вірусу, при інфікуванні кількома генотипами у партнерів може відбуватися елімінація різних типів, при цьому після самостійного лікування від ВПЛ певного генотипу реінфікування не відбувається).

Виявлення ДНК ВПЛ не підтверджує наявність злоякісного процесу, у більшості випадків (до 90%) протягом 12-36 місяців відбувається елімінація вірусу та самовилікування. При тривалому хронічному перебуванні ВПЛ в організмі людини та залежно від його типу підвищується ризик розвитку онкологічного процесу. ДНК папіломавірусів може вбудовуватись в геном епітеліальної клітини людини, що призводить до аномальних змін клітини (дисплазії та неоплазії клітин). З моменту зараження до розвитку передрака і РШМ, в середньому проходить 10-20 років. Серед злоякісних пухлин органів репродуктивно системи жінки рак шийки матки, за різними даними, посідає 2-5 місце.

Діагностика РШМ потребує додаткового цитологічного, гістологічного дослідження та динамічного спостереження. Тому основним методом скринінгу раку шийки матки є класичний ПАП-тест, метод рідинної цитології. Якщо ПАП-тест робити одночасно з тестом на ВПЛ та кольпоскопією (візуальний огляд шийки матки за допомогою спеціального збільшувального пристрою – кольпоскопу), якість діагностики значно зростає. Чим вище вірусне навантаження, тим більш явні цитологічні зміни в епітелії.

Специфічного лікування ПВІ не існує. Здебільшого застосовують імунотерапію для пригнічення активності вірусу та/або видаляють кондиломи. Також звертають увагу на стан епітелію шийки матки (цитологічна картина).

Основним методом профілактики ПВІ і РШМ є вакцинація проти ВПЛ. Щеплення необхідно проводити до початку статевого життя у віці 9-12 років.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ

Результати лабораторних досліджень не являються діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз встановлює лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).

Принцип методу ПЛР заснований на виявленні в матеріалі людського походження (зішкріб епітеліальних клітин слизових оболонок, шкіри, біологічні рідини) специфічних фрагментів генетичного матеріалу (ДНК) вірусів папіломи людини високого та низького онкогенного ризику. Кожен генотип вірусу визначається диференційовано: генотипи високого онкогенного ризику (16, 18, 26, 31, 33, 35, 39, 45, 51, 52, 53, 56, 58, 59, 66, 68, 69, 73, 82) та генотипи низького онкогенного ризику (6, 11, 40, 42, 43, 44, 54, 61, 70).

Одиниці виміру: не виявлено / виявлено (+, ++, +++).

При відсутності ДНК всіх зазначених типів надається загальний висновок - генотипи високого онкогенного ризику (16, 18, 26, 31, 33, 35, 39, 45, 51, 52, 53, 56, 58, 59, 66, 68, 69, 73, 82) та генотипи низького онкогенного ризику (6, 11, 40, 42, 43, 44, 54, 61, 70) – не виявлені.

У випадку виявлення конкретних генотипів вказується умовна концентрація ДНК вірусу (напівкількісний формат). Умовна кількість ДНК вірусу опосередковано характеризує реплікативну активність і може мати клінічне значення. Чим вище активність вірусу тим вище його умовна концентрація (вірусне навантаження).

При виявлені ДНК ВПЛ результат надається в такому форматі:

В нормі ДНК ВПЛ високоонкогенних та низькоонкогенних типів відсутнє (негативний результат).

ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

В аналізованому зразку біологічного матеріалу виявлено ДНК вірусів папіломи людини (ВПЛ). Може бути визначено, як один так і декілька типів вірусу в різних концентраціях. Визначається умовна концентрація віруної ДНК відносно стандартизованої кількості епітеліальних клітин («вірусне навантаження»), що опосередковано може характеризувати реплікативну активність вірусу. Позитивний результат на ВПЛ показує приналежність пацієнта до групи високого ризику по розвитку активної папіломавірусної інфекції та потребує додаткових діагностичних процедур для визначення стадії процесу (цитологічне дослідження). Ризик зростає відповідно по підвищення вірусного навантаження.

НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ

В аналізованому зразку біологічного матеріалу не виявлено ДНК вірусів папіломи людини (ВПЛ). Віруси папіломи людини досліджуваних генотипів (16, 18, 26, 31, 33, 35, 39, 45, 51, 52, 53, 56, 58, 59, 66, 68, 69, 73, 82, 6, 11, 40, 42, 43, 44, 54, 61, 70) відсутні, або їх концентрація нижче межі чутливості тесту (клінічно-не значима кількість). Негативний результат можна трактувати, як відсутність ризику розвитку тяжкої дисплазії та онкологічного процесу, та не виключає наявність інших типів ВПЛ.

ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ

Діагностична чутливість тесту в значній мірі залежить від виконання всіх умов переданалітичного етапу дослідження, який включає підготовку до дослідження, відбір зразків та їх зберігання. ПЛР є прямим методом виявлення збудника, тому важливо, щоб в досліджуваний зразок потрапила необхідна кількість епітеліальних клітин, які потенційно містять збудник (ВПЛ) та мінімізувати потрапляння інгібіторів ПЛР (слиз, кров, гній). Дослідження виявляє тільки визначені типи ВПЛ та не виключає інфікування іншими генотипами вірусу.