ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
- Планова госпіталізація чи операція.
- Скринінгові профілактичні обстеження за наявності факторів ризику ВІЛ (незахищений секс, зміна статевих партнерів, використання спільних голок або шприців при вживанні ін'єкційних препаратів, наявність ІПСШ (інфекцій, що передаються статевим шляхом), професійні ризики (наприклад, у медичних працівників) тощо).
- Індексне тестування (постійних/непостійних/колишніх статевих партнерів осіб, у яких уже виявлено ВІЛ).
- Клінічні ознаки, що можуть вказувати на ВІЛ-інфекцію або СНІД (тривала лихоманка нез’ясованого походження, різке та немотивоване зниження маси тіла, збільшення лімфатичних вузлів (більше двох зон) понад місяць, рецидивуючі інфекції).
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
ВІЛ-інфекція – соціально небезпечне інфекційне захворювання, збудником якого є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ). Вірус руйнує імунну систему, роблячи організм вразливим до різних хвороб. Інфікування ВІЛ відбувається через кров (спільні голки, нестерильні інструменти), незахищений статевий контакт, від матері до дитини (під час вагітності, пологів або грудного вигодовування).
Захворювання має тривалий перебіг і поділяється на кілька стадій. Початковий період (перші 2-4 тижні після інфікування) часто супроводжується «грипоподібним» станом (лихоманкою, висипом і болем у горлі). Далі інфекція переходить у латентний період – вірус розмножується повільно, симптомів може не бути роками.
У безсимптомній стадії (клінічна стадія І) відсутні будь-які симптоми захворювання. Можливе персистуюче збільшення лімфатичних вузлів (генералізована лімфаденопатія), але загальне самопочуття пацієнта залишається задовільним.
У період початкових проявів (клінічна стадія ІІ) можлива незначна втрата маси тіла (менше 10% від початкової), рецидивуючі інфекції дихальних шляхів (синусити, тонзиліти, отити), оперізуючий лишай, грибкові ураження нігтів, заїди (хейліт), себорейний дерматит.
У клінічній стадії ІІІ виникають більш виражені симптоми: значна втрата ваги (понад 10% маси тіла) без видимих причин, тривала діарея (понад 1 місяць), стійка лихоманка, кандидоз ротової порожнини, важкі бактеріальні інфекції (пневмонія, остеомієліт), туберкульоз легень.
На останній стадії (ІV), коли імунітет критично ослаблений, розвивається синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – важкі опортуністичні інфекції, пухлини, виражене виснаження організму, смерть.
Людина з ВІЛ вважається потенційним джерелом інфекції з перших днів після інфікування, адже у перші дні після інфікування рівень вірусного навантаження в крові й інших біологічних рідинах (спермі, вагінальному секреті) стрімко зростає, тому ризик передачі вірусу найвищий. Надалі, навіть у безсимптомний період (роками), вірус продовжує бути присутнім в організмі. Без лікування людина залишається заразною.
На тлі антиретровірусної терапії (АРТ) концентрація вірусних часток знижується до кількостей, що не визначаються. Якщо методом ПЛР вірусне навантаження в крові не визначається (менше 50–200 копій/мл) протягом щонайменше 6 місяців, то вважається, що людина не передає вірус статевим шляхом. Припинення прийому ліків призводить до швидкого повернення вірусу в кров, і людина знову стає здатною передавати інфекцію.
У період «вікна» (2–6 місяців) людина вже може передавати вірус, хоча стандартні тести на антитіла ще можуть бути негативними. Сучасні комбіновані тести (антиген/антитіла) скорочують цей період до 18–45 днів.
При інфікуванні ВІЛ у крові з певною послідовністю з’являються відповідні маркери, які використовуються для діагностики. Найпершим (приблизно через 7–14 днів після контакту) в крові інфікованого можна виявити генетичний матеріал вірусу методом ПЛР (РНК вірусу імунодефіциту людини) – це найчутливіший маркер для ранньої діагностики. Майже одночасно або трохи згодом (орієнтовно через 14–20 днів) фіксуються специфічні вірусні білки (антиген p24). Це білок капсиду вірусу. Його концентрація досягає піку приблизно на 30-й день, а потім часто знижується до рівнів, що не визначаються, коли організм починає виробляти антитіла, що «зв'язують» антиген. Із часом у крові зростає титр специфічних антитіл: антитіла класу IgM починають вироблятися приблизно через 20–23 дні; антитіла класу IgG з’являються пізніше (зазвичай через 3–6 тижнів). Сучасні скринінгові експрес-тести 4-го покоління одночасно визначають антитіла та антиген p24, що в більшості випадків дозволяє виявити інфекцію вже з 4-го тижня після інфікування. При будь-яких результатах слід враховувати, що експрес-тест є методом попередньої діагностики. Результати не є остаточними та потребують підтвердження іншими аналітичними методами (з більшою чутливістю та специфічністю).
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Результати лабораторних досліджень не являються діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз встановлює лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).
Результати експрес-тестів не є остаточними та потребують підтвердження іншими аналітичними методами (з більшою чутливістю та специфічністю). При отриманні негативної реакції (не виявлено) результати видаються одразу.
| ВІЛ 1/2 (сумарні антитіла / антиген р24) у сироватці крові | Клінічна інтерпретація |
| не виявлено | Негативний результат. У досліджуваному зразку крові антитіла до вірусу імунодефіциту людини типу 1 та типу 2 / антигенний білок р24 не визначені. Серологічні маркери не свідчать на користь ВІЛ-інфекції. |
| При тестуванні після ризикованого контакту для остаточного виключення діагнозу (отримання негативного статусу) рекомендується повторне тестування через 12 тижнів. |
При негативному результаті, однак за наявності підозрілих клінічних проявів та/або при високому ризику інфікування (наприклад, при контакті з кров’ю інфікованої людини), доцільне повторне тестування через 2-3 тижні та/або використання аналітичних методів вищого рівня.
Дослідження з вищим рівнем чутливості та специфічності порівняно з експрес-тестом на ВІЛ – це тест №300 «ВІЛ (вірус імунодефіциту людини), антитіла до ВІЛ 1/2 типів, антиген р24» (метод хемілюмінесценції, COBAS PRO (Roche, Швейцарія)).
У випадку первинно позитивного результату (наявності антитіл до ВІЛ 1, 2 / антигену р24) зразок крові проходить повторне тестування в Дніпропетровському обласному медичному центрі соціально значущих хвороб. За результатами повторного тестування надається довідка про результати досліджень із виявлення серологічних маркерів ВІЛ (Форма №503-10/о, затверджена Наказом МОЗ України №794 від 05.04.2019 р.).
ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Лабораторні (серологічні) ознаки ВІЛ-інфекції виявлені.
- ВІЛ-інфекція.
Необхідно звернутися до відповідного закладу охорони здоров’я з метою подальшого обстеження, встановлення остаточного діагнозу та взяття під медичний нагляд.
НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Лабораторні (серологічні) ознаки ВІЛ-інфекції не виявлені.
- ВІЛ-інфекція відсутня.
- Рання стадія інфікування ВІЛ (при високому ризику інфікування, для остаточного виключення діагнозу (отримання негативного статусу) , рекомендується повторне тестування через 12 тижнів).
ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ
Фактори, що можуть призвести до хибнонегативних результатів:
- період «вікна»: тестування в перші 3–12 тижнів після контакту, коли рівень серологічних маркерів ще недостатній для виявлення швидким тестом;
- прийом препаратів: вживання біотину (вітаміну B7) у високих дозах (понад 10 мг/день) може заважати реакції тесту (рекомендується припинити прийом за 48 годин до аналізу);
- прийом доконтактної (PrEP) або постконтактної (PEP) терапії може затримати вироблення антитіл;
- термінальна стадія (СНІД): у вкрай рідкісних випадках при глибокому імунодефіциті організм перестає виробляти антитіла в кількості, достатній для детекції.
Важливо!
