ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
- Підозра на глистяну/паразитарну інвазію (кишкова форма): діарея чи запори, здуття живота, метеоризм, болі або спазми у животі, слабкість, підвищена стомлюваність, зниження апетиту чи, навпаки, підвищений голод, втрата ваги при нормальному чи підвищеному харчуванні, алергічні прояви (шкірні висипання, свербіж, кропив'янка, бронхіальна астма, еозинофілія), анемія, свербіж в області заднього проходу, нудота, іноді блювання, порушення сну, дратівливість (особливо у дітей), кашель, задишка тощо).
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Глистяні інвазії – проникнення гельмінтів в організм людини (тварини) з наступним розвитком різноманітних форм їхньої взаємодії. Паразит може не заподіювати шкоди хазяїну (гельмінтоносійство) чи викликати інвазійну хворобу. Для розмноження та потенційного інфікування гельмінти мають проходити різні фази життєвого циклу, у які паразити відрізняються морфологічно і, головне, за екологією.
Джерелом інфекції є інвазована людина чи теплокровна тварина, яка виділяє паразитів у навколишнє середовище (ґрунт, воду) чи заражає членистоногих переносників. У ґрунті паразит або зберігається, або розвивається в інвазивну личинку. Відомі два основні шляхи проникнення паразитів в організм людини: пероральний і перкутанний. Перший шлях характерний для більшості гельмінтів. Заразний агент потрапляє в рот із забрудненими руками чи з контамінованими овочами, продуктами харчування, недостатньо термічно обробленим м’ясом чи рибою. Перкутанним шляхом в організм проникають збудники, що передаються переносниками, через укуси комах та які активно потрапляють в організм через шкіру. В окремих випадках зараження може відбуватися від людини до людини. Також можливе повторне самозараження (аутоінвазія).
Гельмінти, що мають найбільше значення у розвитку кишкових інфекцій (паразитарних інвазій):
-
Анкілостома (Ancylostoma spp.) – круглі черви (нематоди). Типовий представник – кривоголовка дванадцятипала (Ancylostoma duodenale). Розповсюджена в Африці, Азії, на Близькому Сході та у Північній Європі. Може інфікувати тварин і людину, викликаючи анкілостомоз. Інфікування відбувається через шкіру (перкутанний шлях): личинки проникають через шкіру, коли люди ходять босоніж по зараженому ґрунту або контактують з ним іншим чином. В організмі людини личинки анкілостом мігрують через кровотік у легені, проникають в альвеоли, піднімаються до надгортанника, ковтаються, а потім дозрівають у тонкій кишці. Інвазія часто безсимптомна. Характерними є сверблячка та папуловезикулярна висипка, що може розвинутися на місці проникнення личинки (анкілостомідоз стоп). При високій інтенсивності інвазії личинки, які потрапляють у легені, іноді викликають синдром Леффлера (кашель, хрипи, еозинофілію та інколи кровохаркання). Під час гострої фази дорослі черв'яки паразитують у кишечнику та можуть викликати болі в епігастральній ділянці, анорексію, метеоризм, діарею та втрату ваги. Хронічна тяжка кишкова інфекція може призвести до залізодефіцитної анемії. Часто спостерігається невелика еозинофілія. У дітей хронічна втрата крові може призвести до тяжкої анемії, зупинки серця та анасарки, а у вагітних жінок – до уповільнення росту плода. Мігруючі шкірні личинки можуть виникнути при зараженні людини анкілостомами тварин, які не досягають зрілого віку в людях. Це обумовлено міграцією личинок через шкіру та характеризується свербежем, еритематозними та серпігінозними ураженнями шкіри. У поодиноких випадках личинки A. caninum потрапляють у кишечник людини, де викликають еозинофільний ентероколіт із болями у животі та відповідними симптомами.
-
Стронгілоїда (Strongyloides spp.) – круглі черви (нематоди). Типовий представник – кишкова вугриця (Strongyloides stercoralis). Збудник стронгілоїдозу. Паразитарна інвазія, що характеризується хронічним перебігом із переважним ураженням органів травної системи та системною алергією. Паразит особливо небезпечний тим, що може протягом багатьох років знаходитися в організмі людини, не викликаючи жодних симптомів (третина пацієнтів мають безсимптомний перебіг). Захворювання розповсюджене в країнах з тропічним і субтропічним кліматом (поширеність хвороби може досягати 40%). У різних областях України стронгілоїдоз реєструють з частотою 0.1-5%. Ґрунт є резервуаром збудника. Механізм зараження збудником: перкутанний (через шкіру) – реалізується при проникненні личинок через шкіру при контакті з контамінованим ґрунтом (ходінні босоніж, лежанні на землі без підстилки, виконанні сільськогосподарських і земляних робіт); оральним – при ковтанні личинок (вживанні забруднених ними ягід, овочів, фруктів, води); побутовий; самозараження – у неохайних осіб. Розпочинається захворювання з підвищення температури тіла, болей у животі, появи нападоподібного кашлю, ексудативних висипів на різних ділянках шкіри. Згодом у хворих з’являються симптоми ураження шлунково-кишкового тракту, подібні до виразкової хвороби, гастродуоденіту, холециститу, які супроводжуються різноманітними алергічними проявами (шкірним свербежем, алергічними набряками, кропив’янкою, папульозними висипаннями тощо). Проникнення личинок через шкіру може викликати папульозну висипку, що супроводжується свербежем. Симптоми астми, легеневі інфільтрати й еозинофілія можуть виникати під час фази міграції у легені. Інвазія кишківника зазвичай викликає біль у верхній частині живота, рідкі слизові випорожнення, блювання, мальабсорбцію та втрату ваги. За відсутності лікування гельмінтоз набуває хронічного перебігу й іноді триває багато десятиліть. У імуноскомпрометованих пацієнтів стронгілоїдоз може призвести до загрозливого для життя синдрому гіперінфекції, дисемінованого стронгілоїдозу, коли велика кількість гельмінтів є причиною болю у животі, значних інфільтратів у легенях, рецидивуючого бактеріального сепсису або менінгіту. За відсутності належного лікування дисемінований стронгілоїдоз має високу летальність.
-
Аскарида (Ascaris spp.) – круглі черви (нематоди). Типовий представник – Ascaris lumbricoides. Збудник аскаридозу. Найбільш поширена кишкова гельмінтозна інфекція у світі. Більшість випадків інфекції відбувається у тропічних і субтропічних районах із обмеженими санітарними умовами та високими показниками фекального забруднення ґрунту, води та продуктів харчування. Передача від людини до людини відбувається фекально-оральним шляхом при ковтанні фекального матеріалу, що містить життєздатні яйця (споживанні контамінованої їжі, води або при контакті з руками, що торкалися зараженої землі / інших матеріалів). Також людина може інфікуватися при потраплянні в її організм запліднених яєць Ascaris suum (близькоспорідненого паразита свиней) зі свинячих фекалій. Яйця потрапляють в організм при контакті із зараженими свинями або вживанні заражених сирих або недостатньо термічно оброблених овочів або фруктів. З проковтнутих яєць у дванадцятипалій кишці з'являються личинки, які проникають через стінку тонкої кишки та мігрують з кров’ю через печінку до серця та легень. Личинки живуть в альвеолярних капілярах, проникають через альвеолярні стінки та піднімаються бронхіальним деревом в ротоглотку. Там вони заковтуються і знову повертаються в тонкий кишечник, де розвиваються у дорослих черв'яків, які виділяють яйця в кал. Личинки, які мігрують через легені, можуть спричинити кашель, хрипи та іноді кровохаркання або інші респіраторні симптоми. Дорослі черв'яки у невеликій кількості зазвичай не викликають симптоматики з боку шлунково-кишкового тракту, хоча проходження дорослого черв'яка через рот або пряму кишку може змусити пацієнта без симптомів звернутися за медичною допомогою. Обструкція кишечника або закупорка жовчних протоків викликають спазматичні болі в животі, нудоту та блювання. Жовтяниця нехарактерна. Навіть невелика кількість аскарид може призвести до відсутності апетиту у дітей. Патофізіологія незрозуміла і може включати недостатність поживних речовин, погіршення абсорбції та втрату апетиту. Велика маса черв'яків може закупорити кишечник, особливо у дітей. Мігруючі окремі дорослі черв'яки іноді закупорюють жовчні протоки або проходи панкреатичної залози, викликаючи холецистит або панкреатит. Менш поширеними є запалення жовчних шляхів, абсцес печінки та перитоніт. Гарячка, спричинена іншими захворюваннями або певними ліками (наприклад, альбендазолом, мебендазолом, тетрахлоретиленом), може стати тригером переміщення дорослих особин.
-
Гіменолепіс (Hymenolepis spp.) – стьожкові черви роду Hymenolepis. Включає кілька видів гельмінтів, серед яких типові – Hymenolepis nana (карликовий ціп’як) та Hymenolepis diminuta (крисячий ціп’як). Ці паразити можуть викликати інфекційне захворювання гіменолепідоз. H. nana частіше виявляється у груп населення, особливо у дітей, які живуть в умовах бідності та поганої гігієни. Інфікування може бути непрямим (при проковтуванні бліх та інших комах, які харчуються екскрементами інфікованих гризунів), фекально-оральним (від людини до людини) та аутоінвазивним (самозараження в межах кишківника без виходу назовні) шляхами. Інвазія часто протікає безсимптомно, але важка форма може супроводжуватися спастичними болями в животі, діареєю, анорексією, анальним свербінням і неспецифічними системними симптомами. Інфікування H. diminuta відбувається при поїданні зернових культур, забруднених комахами, які інфікуються від гризунів (насамперед пацюків). Інфекція у людини протікає безсимптомно, але може викликати легкі шлунково-кишкові симптоми.
-
Ціп'як (Taenia spp.) – стьожкові черви роду Taenia (цестоди). Типовий представник – свинячий (озброєний) ціп’як (Taenia solium). Збудник теніозу, цистицеркозу. Хвороба поширена повсюдно, окрім Австралії та деяких островів Океанії. В Україні цей гельмінтоз зустрічається нечасто. Інфікування людини може відбуватися двома шляхами: потрапляння в організм личинок паразита (цистицерків) при вживанні в їжу зараженої ними свинини, яка не пройшла належної термічної обробки – розвиток кишкової форми інвазії (теніозу), колонізація кишківника гельмінтом, що активно продукує яйця, які виділяються з калом і заражають довкілля у разі дефекації у необладнаних місцях; потрапляння в організм яєць паразита при недотриманні особистої гігієни (зараження фекально-оральним шляхом) або вживання зараженої їжі чи води – розвиток тканинної форми інфекції, цистицеркозу (з яєць, що потрапили у шлунково-кишковий тракт, вилуплюються личинки (цистицерки), які мігрують до ряду внутрішніх органів; при потраплянні до центральної нервової системи вони можуть призводити до розвитку неврологічних симптомів (нейроцистицеркозу), зокрема нападів епілепсії). Симптоматика теніозу (кишкової форми) здебільшого слабко виражена та неспецифічна. Приблизно через вісім тижнів після вживання м'яса, що містить цистицерки, у кишечнику завершується повний розвиток паразиту, у зв'язку з чим у хворого можуть виникнути болі в області живота, нудота, діарея або запори. Дорослі гельмінти, за відсутності специфічного лікування, можуть жити у тонкій кишці протягом багатьох років. Вони досягають 2-8 м завдовжки і виробляють до 1000 проглоттид (члеників), кожна з яких містить приблизно 50 000 яєць. Інфікована людина може самостійно виявити проглоттиди (членики паразита) в калі. Клінічні прояви цистицеркозу (тканинної форми інвазії) більш виражені та різноманітні. Тривалість інкубаційного періоду цистицеркозу може бути різною; захворювання може зберігати безсимптомний перебіг протягом багатьох років. Життєздатні цистицерки у більшості органів викликають мінімальну тканинну реакцію або зовсім не викликають її (при певних локалізаціях можуть виникати помітні на око або відчутні при пальпації вузлики під шкірою). Вмираючі цисти виділяють антигени, які стимулюють інтенсивну відповідь у тканині з розвитком виражених клінічних проявів. Для нейроцистицеркозу характерне виникнення цілого ряду симптомів і клінічних ознак залежно від числа, розміру, стадії та локалізації патологічних змін, а також від імунної реакції організму господаря, хоча іноді він може мати і безсимптомний перебіг. До можливих симптомів відносяться хронічні головні болі, сліпота, судоми (епілепсія з нападами, що мають регулярний характер), гідроцефалія, менінгіт і симптоми, спричинені наявністю вогнищ ураження центральної нервової системи.
-
Гострик (Enterobius vermicularis) – нематоди, збудники ентеробіозу. Одна з найрозповсюдженіших видів глистяних інвазій, що характерна для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, проте дорослі члени сім'ї інфікованих дітей, люди, які живуть в установах тривалого догляду, і ті, хто використовує практики анально-оральних контактів з інфікованим партнером під час сексу, також знаходяться в групі ризику. Яйця гостриків стають заразними через кілька годин після попадання на промежину. Зараження зазвичай відбувається внаслідок переміщення яєць з періанальної області на предмети (одяг, постільні речі, меблі, килимки, іграшки, туалетні сидіння), звідки вони підбираються новим господарем, потрапляють у рот і ковтаються. У дітей реінвазія (аутоінвазія) легко відбувається при передачі яєць пальцями з періанальної області до рота. Гостриці досягають зрілості в нижньому відділі шлунково-кишкового тракту в межах 2-6 тижнів. Самка гостриків мігрує з ануса в періанальну область (зазвичай уночі), щоб відкласти яйця. Липка, драглиста речовина, в якій відкладені яйця, і рухи черв'яка викликають періанальний свербіж. Яйця можуть виживати на предметах до 3 тижнів за нормальної кімнатної температури. У більшості заражених людей немає жодних симптомів, але деякі відчувають періанальний свербіж і у них розвивається періанальна екскоріація через чухання. Може приєднатися вторинна бактеріальна інфекція шкіри. Гострики іноді мігрують у піхву, викликаючи свербіж та вагініт. Рідко вони піднімаються через верхні відділи жіночих статевих шляхів, викликаючи перитонеальні ураження. Можливі дратівливість і порушення сну через свербіж. Було виявлено, що гострики заповнювали апендикс у випадках апендициту, але присутність паразитів може бути випадковою.
-
Некатор (Necator americanus) – круглі черви (нематоди). Один зі збудників анкілостомозу. Личинки проникають через шкіру, часто під час ходіння босоніж по землі. Широко розповсюджені у Північній і Південній Америці, на островах Карибського моря, в Австралії, Африці, Азії. Ознаки хвороби: висипання у місці проникнення личинок; біль у животі та інші симптоми з боку шлунково-кишкового тракту. Пізніше може розвинутися залізодефіцитна анемія внаслідок хронічної кишкової кровотечі. Ураження легень може призвести до кашлю та появи хрипів.
-
Волосоголовець (Trichuris trichiura) – круглий черв (нематода). Збудник трихоцефальозу. За поширеністю це 3-тя інвазія, що викликається нематодами та передається через ґрунт. Частіше зустрічається в тропічних районах з поганою санітарією та у дітей. Інфекція поширюється фекально-оральним шляхом. З яєць при проковтуванні виходять личинки, які локалізуються в криптах тонкого кишечника. Після дозрівання протягом 1-3 місяців черв'яки мігрують у сліпу кишку, де вони своїм тонким кінцем інтегруються в підслизовий шар, дозрівають і відкладають яйця. Легка форма інвазії часто протікає безсимптомно. Пацієнти з тяжким перебігом інфекції можуть відчувати абдомінальні болі, анорексію та діарею; може відзначатися втрата ваги, анемія та випадіння прямої кишки, особливо у дітей.
-
Мікроспоридії (Enterocytozoon spp./Encephalitozoon spp.) – умовно-патогенні внутрішньоклітинні спороутворюючі паразити, які є грибками або тісно пов'язані з ними. Раніше мікроспоридії класифікувалися як одноклітинні. Принаймні 15 із >1400 видів мікроспоридій пов'язані із захворюваннями людини. Спори потрапляють до організму (інфікування) такими шляхами: проковтування, інгаляція, прямий контакт із кон'юнктивою. Передача мікроспоридій відбувається здебільшого через їжу, включаючи рибу та ракоподібних, а також воду, включаючи морську воду, питну воду та інші джерела навколишнього середовища. Мікроспоридіоз – інфекція, що розвивається переважно у пацієнтів із термінальною стадією ВІЛ. Може також виникати у імунокомпетентних осіб. Клінічні прояви різноманітні та варіюються залежно від конкретного виду мікроспоридій, імунного статусу господаря та шляхів інфікування. Мікроспоридії можуть вражати очі (кератокон’юнктивіт), печінку (гепатит), жовчні шляхи (холангіт), пазухи (синусит), м'язи (міозит), дихальні шляхи, сечостатеву систему та центральну нервову систему. Проте найбільш поширений симптом – це діарея, що асоціюється з Enterocytozoon. Дисемінована інфекція може ускладнюватися перитонітом та бути смертельною.
У всіх випадках підтверджені глистяні інвазії потребують специфічного лікування. З профілактичною метою важливе ретельне миття рук, особливо після відвідування туалету та перед їжею; вживання безпечної води та їжі; уникання контакту з ґрунтом, який може мати фекальне забруднення. Особливу увагу слід приділяти дотриманню правил особистої гігієни та безпеки при відвідуванні країн із «групи ризику».
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Результати лабораторних досліджень не являються діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз встановлює лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).
Одиниці виміру: виявлено/не виявлено.
Показники, що визначаються (диференційоване визначення ДНК кишкових протозоїв):
| Показник | Результат, інтерпретація |
| Ancylostoma spp., ДНК | не виявлено – генетичний матеріал паразитів (кишкових гельмінтів, мікроспоридій) у досліджуваному зразку калу не виявлено; збудники відсутні або їхня концентрація менше межі визначення;
виявлено – у досліджуваному зразку калу визначений генетичний матеріал певного виду кишкових паразитів (з переліку); за наявності клінічних проявів роль даного збудника у розвитку захворювання високоймовірна. |
| Enterocytozoon spp. / Encephalitozoon spp., ДНК |
| Strongyloides spp., ДНК |
| Ascaris spp., ДНК |
| Hymenolepis spp., ДНК |
| Taenia spp., ДНК |
| Enterobius vermicularis, ДНК |
| Necator americanus, ДНК |
| Trichuris trichiura, ДНК |
ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
За наявності клінічних проявів і відповідних даних анамнезу виявлення ДНК паразитів (Ancylostoma spp., Enterocytozoon spp./Encephalitozoon spp., Strongyloides spp., Ascaris spp., Hymenolepis spp., Taenia spp., Enterobius vermicularis, Necator americanus, Trichuris trichiura) у фекаліях може свідчити на користь паразитарної етіології захворювання.
НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
За наявності клінічних проявів і відсутності ДНК паразитів (Ancylostoma spp., Enterocytozoon spp./Encephalitozoon spp., Strongyloides spp., Ascaris spp., Hymenolepis spp., Taenia spp., Enterobius vermicularis, Necator americanus, Trichuris trichiura) у фекаліях роль даних збудників у виникненні захворювання можна з великою ймовірністю виключити. Необхідно враховувати можливість отримання негативного результату, якщо зразок був відібраний у фазі одужання, коли концентрація паразиту та/або його яєць у фекаліях низька.
ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ
На достовірність результатів аналізу значний вплив мають умови підготовки до дослідження; фаза захворювання, в яку призначається тест; правильність відбору зразків. Найбільш надійні результати можна отримати в гостру фазу захворювання, коли концентрація збудника у калі найбільша.
Зверніть увагу!
