ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
- Лабораторне підтвердження діагнозу при підозрі на ВЕБ-інфекцію, інфекційний мононуклеоз.
- Диференціальна діагностика захворювань, за симптомами схожих на інфекційний мононуклеоз (болі в горлі, збільшенні лімфатичних вузлів, селезінки та печінки, лихоманка, швидка стомлюваність).
- Обстеження пацієнтів з імунодепресивними станами (у випадках, коли серологічні тести (наявність специфічних антитіл) можуть бути не інформативними).
- Моніторинг вірусної персистенції і виділення ВЕБ.
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Вірус Епштейна-Барр - це вірус герпесу, яким заражена переважна більшість дорослого населення світу. Цей вірус належить до сімейства ДНК-вмісних герпесвірусів 4 типу Herpesviridae, підгрупи γ-Herpesviridae, які мають тропізм до В- чи Т-лімфоцитів, в яких вони персистують, можуть бути причиною лімфопроліферативних захворювань.
Порівняно великий (172 пари нуклеотидів) геном ВЕБ містить близько 85 генів, які не тільки беруть участь в прямій реплікації вірусу, але також допомагають уникнути імунної відповіді господаря і контролювати клітинний цикл. Це лімфотропний збудник, що може стати причиною розвитку у людини інфекційного мононуклеозу.
В основному ним заражаються в дитинстві, або молодому віці. Після первинної інфекції ВЕБ зберігається у інфікованого господаря як інфекція без прояву симптомів протягом усього життя.
ВЕБ може інфікувати різні типи клітин, але саме B-клітини і епітеліальні клітини ротоглотки підтримують основну частину вірусної реплікації протягом тривалого періоду. Деякі з інфікованих В-клітин стають клітинами пам'яті, в яких ВЕБ залишається латентним на невизначений термін. Прихований ВЕБ в В-клітинах може реактивовуватись і перемикатися на літичну реплікацію.
Схематично патомеханізм передачі ВЕБ виглядає так: вірус проникає у клітини епітелію горла → інфікує В-лімфоцити, завдяки яким поширюється по всьому організмі (трансформація В-лімоцитів у безсмертні плазматичні клітини, стимуляція поліклональної продукції гамаглобулінів, які визначаються у вигляді неспецифічних гетерофільних антитіл) → активовані В-лімфоцити стимулюють проліферацію Т-лімфоцитів (які відповідають за збільшення лімфатичних вузлів, мигдаликів, селезінки та печінки). Після первинного інфікування ВЕБ (EBV) залишається в організмі у латентній формі у В-лімфоцитах та епітеліальних клітинах ротової порожнини; реактивація може призвести до моноклональної, неконтрольованої лімфопроліферації.
ВЕБ викликає розмноження В-лімфоцитів і персистує в них, тим самим обумовлюючи латентну інфекцію лімфоїдної тканини, епітеліальних клітин, порожнини рота і глотки, слинних залоз. ВЕБ викликає безсимптомну, хронічну чи гостру інфекцію у вигляді інфекційного мононуклеозу, а також лімфопроліферативні захворювання. Інфекційний мононуклеоз характеризується високою лихоманкою, нездужанням, фарингітом, лімфаденопатією, спленомегалією. Хронічна інфекція може розвиватись як циклічна рекурентна хвороба, що супроводжується низькою лихоманкою, підвищеною втомлюваністю, головними болями та запаленням горла. Лімфопроліферативні захворювання також можуть індукуватися ВЕБ, який є мітогеном для В-лімфоцитів, може сприяти розвитку пухлин.
Люди з дефектом Т-клітинного імунітету замість інфекційного мононуклеозу можуть страждати поліклональною лейкемієподібною В-клітинною проліферативною хворобою та лімфомою. Можливий також розвиток Х-зв’язаної лімфопроліферативної хвороби. Реципієнти трансплантата після імуносупресивної терапії є групою ризику для посттрансплантаційної лімфопроліферативної хвороби після контакту з вірусом або реактивації латентного вірусу. Подібні захворювання розвиваються у хворих на СНІД. Діагностика ґрунтується на врахуванні провідних клінічних симптомів (гарячка, тонзиліт, поліаденіт, гепато- і спленомегалія) та характерної гематологічної картини (збільшення числа лімфоцитів більше як на 15 % порівняно з віковою нормою, появою атипових мононуклеоцитів.
Вірус можна виявити в багатьох рідинах організму інфікованої людини, але зазвичай він передається зі слиною.
Первинна інфекція в дитинстві зазвичай протікає без прояву симптомів, або викликає неспецифічне легке респіраторне захворювання.
ВЕБ може існувати як в латентному, так і в літичному станах. На відміну від інших герпесвірусів, саме в латентному стані вірус зазвичай пов'язаний з серйозним захворюванням, таким як розвиток пухлини. У реципієнтів трансплантата В-клітинне лімфопроліферативне захворювання практично завжди пов'язане з ВЕБ. Інші пухлини, які майже завжди пов'язані з ВЕБ, включають карциному носоглотки і лімфоматоїдний гранулематоз, тоді як такі види раку, як лімфома, пов'язана з синдромом набутого імунодефіциту (СНІД), і лімфома Ходжкіна несуть в собі ВЕБ тільки приблизно в половині випадків. Коли рак пов'язаний з ВЕБ, вірусна ДНК присутня практично в кожній злоякісній клітці, таким чином, слугуючи маркером пухлини.
Вже давно відомо, що ВЕБ бере участь не тільки у розвитку інфекційного мононуклеозу, а й інших хвороб, таких як лімфопроліферативні захворювання, системний червоний вовчак, синдром хронічної втоми, розсіяний склероз, а також інші аутоімунні захворювання. Підраховано, що ВЕБ асоціюється з розвитком близько 200 000 злоякісних новоутворень в усьому світі щороку.
За допомогою полімеразної ланцюгової реакції в режимі реального часу не тільки виявляється ДНК збудника, але й оцінюється вірусне навантаження, що важливо для призначення коректного лікування і контролю його успішності.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Інтерпретація результатів досліджень містить інформацію для лікаря і не є діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики та самолікування. Точний діагноз ставить лікар, використовуючи як результати даного обстеження, так і потрібну інформацію з інших джерел: анамнезу, результатів інших обстежень тощо.
Принцип методу ПЛР заснований на виявленні в матеріалі специфічних фрагментів генетичного матеріалу (ДНК) вірусу Епштейна-Барр.
Для тестування підходить матеріал, який потенційно містить ДНК вірусу Епштейна-Барр (зразки з вогнища інфекції): кров, епітеліальний зішкріб (рот, глотка), випоти, аспірати, ліквор, сеча, слина.
В нормі ДНК вірусу Епштейна-Барр відсутнє (негативний результат).
При позитивному результаті (виявлення ДНК вірусу Епштейна-Барр) з високою долею ймовірності можна припустити роль вказаного мікроорганізму в розвитку запального процесу, що проявляється клінічно.
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ/ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
В досліджуваному біологічному матеріалі виявлено ДНК вірусу Епштейна Барр (ВЕБ) - інфікування вірусом Епштейна-Барр (активна реплікація вірусу).
З високою долею ймовірності можна припустити роль ВЕБ в розвитку патологічного процесу, що проявляється клінічно. Не виключена безсимптомна персістенція вірусу.
ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ/НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
В досліджуваному біологічному матеріалі не виявлено ДНК вірусу Епштейна Барр (ВЕБ) - інфікування вірусом Епштейна-Барр (активна реплікація вірусу) малоймовірне хоча не виключене.
Не можна виключити присутність вірусу в низькій концентрації (нижче межі чутливості методу) при латентній, хронічній інфекції (доцільна комбінація з непрямими методами діагностики ВЕБ-інфекції – виявлення антитіл до різних антигенів вірусу).
ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ
Діагностична чутливість тесту в значній мірі залежить від правильності виконання долабораторного (переданалітичного) етапу аналізу, який включає підготовку до дослідження, відбір зразків та їх зберігання. ПЛР є прямим методом виявлення збудника, тому важливо, щоб в досліджуваний зразок потрапила необхідна кількість збудника та мінімуму інгібіторів реакцій ПЛР.
Перед взяттям зразків доцільно обмежити гігієнічні процедури, застосування місцевих антисептиків (для збереження кількісних характеристик мікрофлори). Для контролю лікування дослідження в динаміці доцільно проводити не раніше ніж через 2-3 тижні.