ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
- Лабораторне підтвердження діагнозу при підозрі на ЦМВ-інфекцію.
- Позитивні результати серологічних тестів (IgM, наростання титру IgG).
- Диференціальна діагностика захворювань, за симптомами схожих на інфекційний мононуклеоз (біль в горлі, збільшенні лімфатичних вузлів, селезінки та печінки, лихоманка, швидка стомлюваність).
- Обстеження пацієнтів з імуносупресивними станами (у випадках, коли серологічні тести (наявність специфічних антитіл) можуть бути не інформативними).
- Моніторинг вірусної персистенції і виділення ЦМВ.
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Цитомегаловірус (ЦМВ) – ДНК-вмісний вірус сімейства герпесвірусів (вірус герпесу людини 5 типу), який при потраплянні в організм людини може спричиняти різноманітні клінічні прояви. Після первинного інфікування залишається в організмі людини в прихованій (латентній) формі на все життя. Має високу поширеність, і уникнути контакту з ним майже неможливо. Однак ризик розвитку захворювання у людини зі здоровою імунною системою мінімальний. У більшості людей із нормальною імунною системою ЦМВ-інфекція протікає безсимптомно або з легкими, неспецифічними симптомами, схожими на застуду чи мононуклеоз. Найчастіше кліні прояви ЦМВ-інфекції виникають на фоні імунодефіцитних станів (в першу чергу у ВІЛ-інфікованих, пацієнтів після трансплантації органів). Симптоми можуть включати: лихоманку, втому, біль у горлі, збільшення лімфатичних вузлів. У людей з імунодефіцитом або при вродженій інфекції симптоми можуть бути значно серйознішими, включаючи пневмоніт, гепатит, енцефаліт або ретиніт.
Передача ЦМВ зазвичай відбувається через близький контакт із біологічними рідинами інфікованої людини, такими як: слина, сеча, кров, грудне молоко, сперма та вагінальні виділення. Завдяки цьому ЦМВ має різні шляхи поширення: повітряно-краплинний, побутовий, статевий, а також через кров. Також можлива передача від матері до дитини під час вагітності (внутрішньоутробно), пологів або через грудне вигодовування. Інкубаційний період коливається від 15 днів до трьох місяців. Внаслідок тривалого персистування в організмі вірус діє на всі ланки імунної системи хворого. Захисна реакція організму проявляється, перш за все, у вигляді утворення специфічних антитіл класів IgM та IgG до ЦМВ.
ЦМВ відносить до групи збудників TORCH-інфекцій. TORCH-інфекції - група інфекційних захворювань, які становлять серйозну небезпеку для плода під час вагітності, оскільки можуть передаватися від матері до дитини через плаценту і спричиняти вроджені аномалії, викидні, передчасні пологи або мертвонародження. Абревіатура TORCH походить від перших літер назв основних інфекцій: T - Токсоплазмоз (Toxoplasmosis), спричиняється паразитом Toxoplasma gondii; O - Інші інфекції (Others), до яких відносять сифіліс, вірусні гепатити В і С, вітряну віспу, хламідіоз, парвовірус B19 та інші; R - Краснуха (Rubella), вірусне захворювання; C - Цитомегаловірусна інфекція (Cytomegalovirus, ЦМВ); H - Герпесвірусні інфекції (Herpes simplex virus, ВПГ), зазвичай 1-го та 2-го типів.
Первинне зараження ЦМВ (в меншій мірі реінфекція) під час вагітності несе серйозний ризик для плоду. Може призвести до: загибелі плоду або спонтанного аборту, вроджених вад розвитку, таких як мікроцефалія, гідроцефалія, проблем зі здоров'ям у новонародженого, включаючи жовтяницю, гепатоспленомегалію (збільшення печінки та селезінки), гемолітичну анемію, втрату слуху та затримку розвитку. Прояви інфекції залежать від: особливостей імунітету матері, вірулентності та локалізації вірусу, терміну вагітності, коли відбулося інфікування. Особливо небезпечною є вроджена цитомегалія, що формується внаслідок внутрішньоутробної передачі вірусу (1-1,5% випадків). При зараженні плода на ранніх стадіях вагітності можливі його внутрішньоутробна загибель і спонтанний (мимовільний) аборт. У більш пізні терміни захворювання може стати причиною вроджених вад розвитку, при цьому в 10% інфікованих новонароджених виявляють ураження нервової системи (мікроцефалію, затримку розумового розвитку, корчі), органів зору (хоріоретиніт), печінки і селезінки (гепатоспленомегалію, жовтяницю, тромбоцитопенію). Найчастіше вроджена цитомегалія пов’язана з первинним інфікуванням жінки у першому та другому триместрах вагітності (ризик інфікування плода – до 30-40%, клінічно маніфестованої цитомегалії у новонародженого – 10-15%).
На даний момент відсутні вакцини для запобігання цієї інфекції. Також немає затверджених методів лікування для виключення вертикальної передачі ЦМВ при вагітності.
Діагностика ЦМВ-інфекції включає лабораторні тести (непрямі – серологічні, визначення антитіл) та прямі (визначення генетичного матеріалу вірусу):
- визначення антитіл (IgG та IgM) у крові (IgG вказує на поточну або перенесену в минулому інфекцію, IgM зазвичай свідчать про свіже (первинне) інфікування);
- ПЛР-тестування (виявлення ДНК вірусу в різних біологічних матеріалах (кров, сеча, слина, амніотична рідина) методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) завжди свідчить на користь активної вірусною інфекції).
ДНК цитомегаловірусу (ДНК ЦМВ) – консервативна (не змінна) ділянка генетичного матеріалу вірусу, наявність та кількість якого в різних біологічних зразках прямо корелює з реплікативною активністю вірусу. Виявлення ДНК цитомегаловірусу використовується для діагностики активної форми інфекції. Це високочутливий та специфічний метод для підтвердження активної інфекції, моніторингу лікування та оцінки ризиків, особливо у пацієнтів з імунодефіцитом та у випадках підозри на вроджену інфекцію.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Результати лабораторних досліджень не являються діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики і самолікування. Діагноз встановлює лікар, використовуючи як результати цього аналізу, так й інформацію з інших джерел (клінічна картина, історія хвороби, інші додаткові обстеження).
Результат дослідження надається в якісному форматі (виявлено, не виявлено).
Принцип методу ПЛР заснований на визначенні в матеріалі специфічних фрагментів генетичного матеріалу (ДНК) Cytomegalovirus.
Для тестування підходить матеріал, який потенційно містить ДНК Cytomegalovirus (зразки з вогнища інфекції): кров, епітеліальний зішкріб (рот, глотка, шкіра, статеві органи), випоти, аспірати, ліквор, еякулят, секрет простати, сеча, слина.
В нормі ДНК Cytomegalovirus відсутня (негативний результат). При позитивному результаті (виявлення ДНК Cytomegalovirus) з високою долею ймовірності можна припустити роль вказаного мікроорганізму в розвитку запального процесу, що проявляється клінічно.
| ДНК цитомегаловірусу (ЦМВ ДНК) | Інтерпретація |
| не виявлено | в аналізованому зразку біологічного матеріалу не знайдено фрагментів ДНК, специфічних для цитомегаловірусу (ЦМВ) – вірус відсутній, або його концентрація нижче межі чутливості методу |
| виявлено | в аналізованому зразку біологічного матеріалу знайдено фрагмент ДНК, специфічний для цитомегаловірусу, інфікування цитомегаловірусом (активна інфекція) |
ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Активна ЦМВ-інфекція (ознака реплікації вірусу в даній локалізації).
НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Ознаки реплікації вірусу в даній локалізації (в залежності від виду досліджуваного матеріалу) не виявлено. Активна ЦМВ-інфекція малоймовірна.
При наявності клінічних проявів, та (або) підозри на ЦМВ-інфекцію, прямі дослідження (ПЛР-тест) мають комбінуватися з серологічними методами (визначення специфічних антитіл класів М та G (тести №№ 318, 319).
ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ
Діагностична чутливість тесту в значній мірі залежить від правильності виконання долабораторного (переданалітичного) етапу аналізу, який включає підготовку до дослідження, відбір зразків та їх зберігання. ПЛР є прямим методом виявлення збудника, тому важливо, щоб в досліджуваний зразок потрапила необхідна кількість збудника (вірусу) та мінімізувати потрапляння інгібіторів ПЛР. Перед взяттям зразків доцільно обмежити гігієнічні процедури, застосування місцевих антисептиків (для збереження кількісних характеристик мікрофлори). Для контролю лікування дослідження в динаміці доцільно проводити не раніше ніж через 2-3 тижні.
Зверніть увагу!
