ПОКАЗАННЯ ДЛЯ ПРИЗНАЧЕННЯ
Генетичне дослідження на наявність поліморфізмів (точкових мутацій) генів системи гемостазу виконується для визначення ризику тромботичних ускладнень (тромбофілій), пов’язаних із порушенням функції генетичної регуляції згортання крові. Генетичний ризик не є обов’язковим чинником виникнення тромботичних подій, однак значно підвищує ймовірність їх виникнення. Дослідження генів системи гемостазу показано у таких випадках:
- Тромбофілічні стани в анамнезі у пацієнта та/або його родичів;
- Тривалий прийом оральних контрацептивів;
- Хронічні хвороби, патологічні стани, що потенційно можуть призвести до розвитку тромбозів і тромбоемболій (ожиріння, травми, хірургічні втручання, катетеризація великих кровоносних судин, тривала іммобілізація, серцево-судинні захворювання, дис- та гіперліпідемії, гіпергомоцистеїнемія, хронічні запальні процеси, онкологічні захворювання);
- Виявлення у родичів у генах поліморфних алельних варіантів факторів згортання крові та фолатного циклу;
- Фактори ризику тромботичних ускладнень, пов’язані зі способом життя (куріння, незвичні надмірні фізичні навантаження, зневоднення, тривалі статичні навантаження, зокрема пов'язані з роботою, малорухливий спосіб життя, надмірна вага);
- Тромбофілія під час вагітності та у післяпологовому періоді;
- Прееклампсія, передчасне відшарування нормально розташованої плаценти, хронічна плацентарна недостатність, синдром затримки росту плода, випадки мертвонародження, звичне невиношування вагітності в анамнезі;
- Вагітність при підвищеному ризику народження дитини з вадами розвитку.
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ, ДІАГНОСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Тромбофілія– патологічний стан, що характеризується порушенням системи згортання крові, при якому збільшується ризик розвитку тромбозу. Об'єднує всі спадкові та набуті порушення гемостазу, яким властива схильність до появи та рецидивів тромбозів, тромбоемболій, ішемій та інфарктів органів. Цей стан може бути успадкований або пов'язаний із захворюваннями. Серед розповсюджених причин тромбофілії виділяють генетичні фактори – дефекти (мутації) генів, які є відповідальними за функціювання різних ланок системи гемостазу людини. Такі зміни носять вроджений характер, але проявлятися можуть не одразу, а лише при дії провокуючих факторів (вагітності, хвороб тощо). Найчастіше зустрічаються вроджені порушення гемостазу, що зумовлюють схильність до тромбозу: антифосфоліпідний синдром; дефіцит антитромбіну; дефіцит протеїну C; дефіцит протеїну S; гіпергомоцистеїнемія, пов’язана з мутаціями генів фолатного циклу (MTHFR, MTR, MTRR); мутація гена протромбіну F2; мутація гена фактора V Лейдена F5; мутація гена фактора VII (проконвертин) F7; мутація гена фактора XIII (субодиниці А) F13; мутація гена бета-ланцюгу фібриногену (FGB); мутація гена інтегрину альфа-2 (ITGA2); мутація гена тромбоцитарного рецептора фібриногену (ITGB3). Прояви носійства тромбофілічних генетичних мутацій залежать також від віку, факторів навколишнього середовища та наявності інших мутацій. Носії алеля, що підвищує схильність до тромбофілії, можуть не мати ніякої клінічної симптоматики до появи зовнішніх провокуючих факторів. Негенетичні фактори, такі як вагітність, прийом оральних контрацептивів, гормональна замісна терапія, тривала іммобілізація, куріння та інші, можуть значно збільшувати ризик розвитку проявів тромбофілії.
Система гемостазу являє собою сукупність біохімічних процесів, що забезпечують рідкий стан крові, підтримання її нормальних реологічних властивостей (в'язкості), попередження та зупинку кровотеч. До неї входять фактори згортання, природної протизгортальної та фібринолітичної систем крові. У нормі процеси у ній врівноважені, що забезпечує рідкий стан крові. Зміщення цієї рівноваги внаслідок внутрішніх або зовнішніх факторів може підвищувати ризик кровотеч або тромбоутворення.
Фактори згортання крові – група речовин, що містяться в плазмі крові, тромбоцитах і забезпечують згортання крові. Більшість факторів згортання – білки; також це можуть бути іони кальцію та деякі низькомолекулярні органічні речовини. У нормі білкові фактори згортання крові перебувають у плазмі у неактивному стані. Якщо фактор активується, то до його позначення додають букву «а». Міжнародний комітет з гемостазу і тромбозу надав арабську нумерацію тромбоцитарним факторам, а римську – плазмовим. Усього виділяють 13 плазмових та 22 тромбоцитарні фактори, кожен з яких виконує свою функцію у процесі гемокоагуляції.
Плазмові фактори згортання:
I. Фібриноген;
ІІ. Протромбін;
ІІІ. Фактор згортання крові III (Тромбопластин);
IV. Іони Са++;
V. Фактор зсідання крові V (Проакцелерин, фактор Лейдена);
VI. Акцелерин – вилучено з класифікації, оскільки є активним V фактором;
VII. Фактор згортання крові VII (Проконвертин);
VIII. Фактор згортання крові VIII (Антигемофільний глобулін);
IX. Фактор згортання крові IX (фактор Крістмаса);
X. Фактор згортання крові X (фактор Стюарта-Прауера);
XI. Фактор згортання крові XI (фактор Розенталя);
XII. Фактор згортання крові XII (фактор Хагемана);
XIII. Трансглутаміназа (Фібринстабілізуючий фактор, фактор Лакі-Лоранда).
Протромбін (коагуляційний фактор II, F2) – один із головних компонентів системи згортання крові. Протромбін активується в тромбін комплексом фосфоліпідів, іонів кальцію, фактора Va (F5 активованого) та фактора Ха (F10 активованого). Активований фермент тромбін перетворює фібриноген у фібрин при формуванні згустку крові, стимулює агрегацію клітин та активує згортаючі фактори F5, F8 і F13. Також тромбін інгібує коагуляцію, активуючи природний антикоагулянт – протеїн С (фермент, що інгібує активацію факторів V, VIII).
Ген F2 (ген протромбіну) – кодує амінокислотну послідовність згортання фактора II (F2, протромбін). Локалізується в 11 хромосомі (плече р, ділянка 11.2). Найбільше клінічне значення має мутація (поліморфізм) цього гена 20210 G/A (заміна в послідовності ДНК нуклеотиду гуаніну (G) у позиції 20210 на аденін (А)). Зміна відбувається в регуляторній ділянці гена, тому порушення структури білка (протромбіну) не відбувається, але це впливає на регуляцію його синтезу. Підвищується експресія гена, що супроводжується надмірною продукцією протромбіну (надлишком протромбіну). Успадковується за аутосомно-домінантним типом, тому патологічний ефект реалізується навіть за наявності однієї копії пошкодженого гена (гетерозиготний генотип G/A). Імовірність гомозиготної форми варіанта A поліморфізму у нащадків: 100% при генотипі обох батьків A/A; 50% при генотипі батьків A/A та G/A; 25% при генотипі обох батьків G/A. При виявленні у пацієнта мутації 20210G/A рекомендовано аналогічне обстеження його найближчих родичів (дітей, батьків, братів, сестер) для уточнення їхнього генетичного профілю та своєчасного застосування заходів профілактики щодо тромбозів. Наявність мутацій гена F2 – фактор ризику інфаркту міокарда, різних тромбозів, зокрема тромбоемболії легеневої артерії, післяопераційних тромботичних ускладнень, акушерської патології, побічних ефектів хіміотерапії, гормональної терапії, оральних контрацептивів. Орієнтовний ступінь збільшення ризику: венозні тромбози (насамперед у молодому віці) – у 3 рази, венозні тромбози (на фоні куріння) – у 40 разів, тромбофілії при застосуванні оральних контрацептивів – у 16 разів.
Фактор згортання V (проакцелерин, фактор Лейдена, F5) – плазматичний білок, що постійно циркулює у неактивній формі у крові. Його активація здійснюється білком – тромбіном (F2), який за допомогою іонів кальцію об'єднує разом важкий і легкий ланцюги фактора V. Активований фактор V (Va) є основним білком, що регулює згортання (коагуляцію) крові, виступаючи як кофактор при перетворенні протромбіну у тромбін фактором Х (F10). Активність фактора V регулюється білками антикоагулянтної системи (протеїном С).
Ген F5 – кодує амінокислотну послідовність білка проакцелерину. Локалізується в 1 хромосомі (плече q, ділянка 24.2). Найбільш часто зустрічається мутація – 1691 G>A (мутація Лейдена, Лейденська мутація) – заміна нуклеотиду гуаніну (G) у позиції 1691 на аденін (А). У результаті виникає амінокислотна заміна (аргініну на глутамін) у молекулі білка проакцелерину. Успадковується за аутосомно-домінантним типом, тому патологічний ефект реалізується навіть за наявності однієї копії пошкодженого гена (генотип G/A). Амінокислотна заміна в молекулі проакцелерину (внаслідок поліморфізму 1691 G>A) додає стійкість його активної форми до розщеплюючої дії регулюючого (інгібуючого) ферменту (протеїну С), що призводить до гіперкоагуляції (підвищеного згортання крові) за рахунок активації процесів утворення тромбіну.
Носії поліморфізму гена F5 мають підвищену схильність до розвитку судинних тромбозів. Наявність цього варіанта поліморфізму несе серйозну небезпеку для вагітних, підвищує ймовірність розвитку цілого ряду ускладнень вагітності (переривання вагітності на ранніх термінах, затримки розвитку плода, пізнього токсикозу, фетоплацентарної недостатності тощо). З іншого боку, мутація Лейден може бути вигідною з еволюційної точки зору (у жінок-носіїв цієї мутації знижений ризик кровотеч під час пологів). Таким чином, висока поширеність потенційно шкідливої мутації серед населення загалом може бути результатом еволюційного відбору.
Фактор згортання VІІ (проконвертин, F7) – білок (вітамін К-залежний профермент), що синтезується в печінці та регулює згортання крові, виступаючи як активатор факторів згортання крові Х (F10) і IX (F9) у присутності вітаміну К. Після пошкодження судини F7 зв'язується з тканинним фактором III (TFA) та перетворюється на активну форму. Ця реакція є основною подією у процесі згортання крові. Комплекс TFA та F7 служить для активації факторів IX (F9) і X (F10). Активований фактор Х (Xа) бере участь у процесах активації протромбіну та переході його у тромбін. Фактор VII також може активуватись факторами XIIa, IXa, Ха та IIa.
Ген F7 – кодує амінокислотну послідовність білка проконвертину (фактора коагуляції VІІ, F7). Локалізується у 13 хромосомі (плече q, ділянка 34). Заміна гуаніну (G) на аденін (А) в позиції 10976 (поліморфізм 10976G>A) призводить до зміни складу амінокислот (аргінін – глутамін (Arg353Gln)) у структурі молекули білка F7. Це призводить до зміни властивостей фактора коагуляції VІІ. Зміни в гені F7 здебільшого мають протективний ефект відносно ризику розвитку тромбоемболії. Зниження активності фактора згортання VІІ (внаслідок поліморфізму гена F7) сприяє зменшенню активності тромбоутворення.
Фактор згортання XIII (субодиниця А1) – білок, що складається з двох А-субодиниць, які мають каталітичну активність, і двох В-субодиниць. Являє собою плазматичний глікопротеїн, що циркулює у плазмі в комплексі з білком фібриногеном. При активації системи зсідання крові F13 піддається розщепленню (активації) ферментом тромбіном (фактором зсідання крові II, F2). Кофактором у цій реакції є іони кальцію. Активований білок F13a каталізує «зшивання» мономерів фібрину (утворення фібрину-полімеру). Фібрин – основа згустку крові (стабілізує тромб, завершуючи згортання крові).
Ген F13 – кодує амінокислотну послідовність А-субодиниці фактора згортання XIII (білок, відповідальний за кінцеву стадію в каскаді згортання крові). Заміна гуаніну (G) на тимін (Т) у позиції 103 (поліморфізм 103G>T) призводить до зміни складу амінокислот валін – лейцин (Val34Leu) у структурі молекули білка F13. Це призводить до зміни властивостей фактора коагуляції XIII зі зниженням його функції та зменшенням активності процесів тромбоутворення (знижується здатність ферменту F13 «зшивати» фібринові мономери, в результаті чого фібринові згустки виходять більш «ніжними»). Наявність поліморфізмів у гені F13 здебільшого знижує ризик розвитку патологій, пов’язаних із підвищеним тромбоутворенням.
Фактор згортання XIII (субодиниця А1) – білок, що складається з двох А-субодиниць, які мають каталітичну активність, і двох В-субодиниць. Являє собою плазматичний глікопротеїн, що циркулює у плазмі в комплексі з білком фібриногеном. При активації системи зсідання крові F13 піддається розщепленню (активації) ферментом тромбіном (фактором зсідання крові II, F2). Кофактором у цій реакції є іони кальцію. Активований білок F13a каталізує «зшивання» мономерів фібрину (утворення фібрину-полімеру). Фібрин – основа згустку крові (стабілізує тромб, завершуючи згортання крові).
Ген F13 – кодує амінокислотну послідовність А-субодиниці фактора згортання XIII (білок, відповідальний за кінцеву стадію в каскаді згортання крові). Заміна гуаніну (G) на тимін (Т) у позиції 103 (поліморфізм 103G>T) призводить до зміни складу амінокислот валін – лейцин (Val34Leu) у структурі молекули білка F13. Це призводить до зміни властивостей фактора коагуляції XIII зі зниженням його функції та зменшенням активності процесів тромбоутворення (знижується здатність ферменту F13 «зшивати» фібринові мономери, в результаті чого фібринові згустки виходять більш «ніжними»). Наявність поліморфізмів у гені F13 здебільшого знижує ризик розвитку патологій, пов’язаних із підвищеним тромбоутворенням.
Фібриноген (коагуляційний фактор II, F2) – білок, що виробляється в печінці та циркулює у плазмі крові. При активації системи зсідання крові він піддається ферментативному розщепленню ферментом тромбіном. Фібрин-мономер, що утворюється, під дією активного фактора згортання крові F13 випадає в осад у вигляді білих ниток фібрину-полімеру. Фібрин є основою згустку крові та згодом утворює тромб, завершуючи процес згортання.
Ген FGB – кодує амінокислотну послідовність бета-поліпептидного ланцюгу фібриногену. Локалізується у 4 хромосомі (плече q, ділянка 31.3). Заміна гуаніну (G) на аденін (А) в регуляторній ділянці гена у позиції 455 (поліморфізм 455G>A) впливає на інтенсивність синтезу білка фібриногену. Поліморфізм (варіант А) супроводжується підвищеною експресією гена FGB, що призводить до збільшення вмісту фібриногену у крові та підвищує ймовірність утворення тромбів. За рахунок цього носії варіанта А мають більший ризик захворювань серцево-судинної системи, зокрема ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, інсульту. Ефект від присутності алелю А сильніше виражений у жінок у період після менопаузи. Куріння також посилює негативний ефект алелю А, тому у курців концентрація фібриногену в плазмі крові вище. Підвищений рівень фібриногену у крові, викликаний присутністю в генотипі алелю А, може призводити до атеросклеротичних змін у судинах головного мозку, викликаючи інсульти. Причому у гомозигот алелю А (генотип А/А) частіше спостерігається пошкодження судин порівняно з гетерозиготами (генотип G/A). Також була підтверджена асоціація наявності в генотипі алеля А з дворазовим збільшенням ймовірності розвитку аневризми черевної аорти. Зміни в гені фібриногену пов'язані з ризиком венозних тромбозів під час вагітності та післяпологового періоду. Жінки з генотипом А/А найчастіше зустрічаються серед пацієнток зі звичним невиношуванням.
Білок інтегрин альфа-2 (глікопротеїн Ia/IIa тромбоцитів, ITGA2) – рецепторні білки мембран тромбоцитів (білки-інтегрини, мембранні глікопротеїни, GPIa (platelet glycoprotein Ia або very late activation protein (VLA)), які забезпечують адгезію тромбоцитів на початкових етапах утворення згустку. Зустрічаються також на клітинних мембранах деяких інших клітин (фібробластів, мегакаріоцитів).
Ген ITGA2 – кодує амінокислотний склад білка GPIa. Локалізація: 5 хромосома, плече q, ділянка 11.2. Поліморфізм 807С>T гена ITGA2 пов'язаний із заміною нуклеотиду цитозину (С) на тимін (Т), що призводить до заміни амінокислоти у пептидному ланцюгу білка-інтегрина. Зміна первинної структури білка викликає зміну властивостей рецепторів.
Білок бета-3-інтегрин (ITGB3, тромбоцитарний глікопротеїн IIIа, тромбоцитарний рецептор фібриногену) – рецептурний білок мембран тромбоцитів, який забезпечує взаємодію тромбоцитів із фібриногеном плазми крові при пошкодженні стінок судин, у результаті чого відбувається процес агрегації тромбоцитів із формуванням згустку.
Ген ITGB3 – кодує амінокислотну послідовність білка ITGB3. Локалізація: 17 хромосома, плече q, ділянка 21.32. У результаті точкової мутації може відбутися заміна тиміну (Т) на цитозин (С) у позиції 1565 (поліморфізм 1565T>C), за рахунок чого змінюються біохімічні властивості білка (тромбоцитарного рецептора фібриногену), в якому амінокислота лейцин заміщається на пролін (Leu59Pro).
Інгібітор активатора плазміногену (SERPINE1, PAI-1, ендотеліальний інгібітор активатора плазміногену-1) – білок, який інгібує (уповільнює) роботу тканинного активатора плазміногену та урокінази, які забезпечують перехід плазміногену в плазмін (активну форму, що розщіплює фібрин у згустках). Таким чином, PAI-1 негативно діє на фібриноліз і перешкоджає розчиненню тромбів, підвищуючи ризик судинних ускладнень, тромбоемболій.
Ген PAI-1 – кодує амінокислотну послідовність білка PAI-1. Локалізація: 7 хромосома, плече q, ділянка 22.1. Мутації у промоторній (регуляторній) ділянці гена (зміна кількості повторів гуаніну (G)) призводять до ослаблення фібринолітичної активності крові.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ
Інтерпретація результатів досліджень містить інформацію для лікаря і не є діагнозом. Інформацію з цього розділу не можна використовувати для самодіагностики та самолікування. Точний діагноз ставить лікар, використовуючи як результати даного обстеження, так і потрібну інформацію з інших джерел: анамнезу, результатів інших обстежень тощо.
Одиниці виміру: -
Результат дослідження надається в якісному форматі (виявлено, не виявлено).
Визначаються алелі генів, у яких можуть бути присутні точкові мутації (однонуклеотидні поліморфізми, Single nucleotide polymorphism, SNP):
ген протромбіну (F2) – поліморфізм 20210G>A;
ген фактора V Лейдена (F5) – поліморфізм 1691G>A;
ген фактора VII проконвертин (F7) – поліморфізм 10976G>A;
ген фактора XIII субодиниця А1 (F13) – поліморфізм 103G>T;
ген бета-ланцюгу фібриногену (FGB) – поліморфізм 455G>A;
ген інтегрину альфа-2 (ITGA2) – поліморфізм 807C>T;
ген тромбоцитарного рецептора фібриногену (ITGB3) – поліморфізм 1565T>C;
ген інгібітора активатора плазміногену (SERPINE1, PAI-1) – поліморфізм -675 5G>4G.
Оцінка генотипів:
-
F2 (20210G>A): G/G – генотип, що не призводить до підвищення згортання крові («норма»); G/A – генотип, що може проявлятися схильністю до тромбоутворення (гетерозиготна форма); А/А – генотип, що може проявлятися схильністю до тромбоутворення (гомозиготна форма).
-
F5 (1691G>A):G/G – генотип, що не призводить до підвищення згортання крові («норма»); G/A – генотип, що може проявлятися схильністю до тромбоутворення (гетерозиготна форма); А/А – генотип, що може проявлятися схильністю до тромбоутворення (гомозиготна форма).
-
F7 (10976G>A): G/G – генотип, що характеризується нормальною активністю фактора згортання VІІ («дикий» тип); G/A – генотип, що асоціюється з помірно зниженою активністю фактора згортання VІІ (гетерозиготна форма); А/А – генотип зі значно зниженою активністю фактора згортання VІІ (гомозиготна форма). Даний маркер асоційований зі зниженим ризиком тромботичних ускладнень, інфаркту міокарда (навіть за наявності ангіографічно задокументованого тяжкого коронарного атеросклерозу). Наявність поліморфізмів гена F7 знижує ризик інфаркту міокарда у два рази (у порівнянні з носіями генотипу G/G). Частота поліморфізмів гена F7 у європейській популяції – близько 10%.
-
F13 (103G>T): G/G – генотип, що характеризується нормальною активністю фактора згортання XIII («дикий» тип); G/T – генотип, що асоціюється з помірно зниженою активністю фактора згортання XIII (гетерозиготна форма); T/T – генотип зі значно зниженою активністю фактора згортання XIII (гомозиготна форма). Алель Т у європейській популяції зустрічається з частотою близько 23%. Наявність поліморфізмів гена F13 знижує ризик тромбозів (особливо гомозиготних форм).
-
FGB (455G>A): G/G – генотип, що не пов'язаний із підвищенням рівня фібриногену у крові («норма»); G/А – генотип, що може проявлятися помірним підвищенням рівня фібриногену у крові (гетерозиготна форма); А/А – генотип, що може бути пов'язаний із суттєвим підвищенням рівня фібриногену у крові з розвитком судинних ускладнень (збільшення ризику у порівнянні з генотипом G/G: тромбози – у 1,7 рази, тромбози портальної вени та внутрішніх органів – більш ніж у 2 рази, інсульт – у 2,6 разів, інсульт на фоні підвищеного тиску – у 4 рази).
-
ITGA2 (807C>T): С/С – генотип, асоційований із нормальною швидкістю адгезії тромбоцитів («норма»); С/Т – у порівнянні з генотипом С/С швидкість адгезії тромбоцитів може бути підвищеною (гетерозиготна форма поліморфізму); T/T – у порівнянні з генотипом С/С, С/Т швидкість адгезії тромбоцитів підвищена (гомозиготна форма поліморфізму).
Варіант Т поліморфізму відзначається збільшенням швидкості тромбоцитарної адгезії, що може призводити до підвищеного ризику тромбофілії. Наявні дані дозволяють розглядати варіант Т як маркер підвищеного ризику інфаркту міокарда, ішемічного інсульту та інших серцево-судинних захворювань (особливо в молодому віці). Дослідження поліморфізму також рекомендовано для оцінки ризику тромбозів після ангіопластики, стентування коронарних артерій. Частота алелі Т у європейській популяції складає до 40%.
-
ITGB3 (1565T>C): Т/Т – генотип, асоційований із нормальною агрегаційною активністю тромбоцитів («норма»); Т/С – агрегація тромбоцитів помірно підвищена (гетерозиготна форма поліморфізму); С/С – висока агрегаційна активність тромбоцитів (гомозиготна форма поліморфізму).
У разі наявності поліморфізму тромбоцити набувають підвищеної схильності до агрегації, тому носії варіанту С мають підвищений ризик тромбоутворення з такими наслідками, як інфаркт міокарда, розвиток гострого коронарного синдрому, раннє переривання вагітності внаслідок тромботичного ураження плаценти. Відзначається низька ефективність застосування антиагрегантних препаратів (ацетилсаліцилової кислоти, плавіксу). Поліморфізм ITGB3 також асоційований із синдромами імунних руйнувань тромбоцитів, особливо з неонатальною тромбоцитопенією та алоімунною посттрансфузійною пурпурою. Носії поліморфізму в гомозиготній формі (С/С) мають у два рази більший ризик перелому шийки стегна, особливо у жінок у постменопаузі. Поліморфізм гена ITGB3 досить широко поширений у європейській популяції – 13%.
-
PAI-1 (-675 5G>4G): 5G/5G – типова кількість повторів гуаніну, відсутність мутації, нормальний рівень інгібітора активатора плазміногену-1 (PAI-1) у плазмі крові; 5G/4G – проміжна форма, наявність зміненої послідовності гуаніну в гетерозиготній формі; 4G/4G – наявність зміненої послідовності повторів гуаніну в гомозиготній формі, підвищений рівень інгібітора активатора плазміногену-1 (PAI-1) у плазмі крові (зниження фібринолітичної активності крові, ризик тромбоемболічних ускладнень, тромбоутворення, патології вагітності). Порушення фібринолізу (його гальмування) є важливим фактором у патофізіології менінгококового сепсису. З іншого боку, присутність алелю 5G пов'язана з меншим гальмуванням активатора плазміногену і, як наслідок, підвищенням активації тканинних металопротеїназ (позаклітинних протеїназ). Саме вони, на думку деяких дослідників, запускаючи механізми хронічного запалення в стінці аорти, призводять до втрати її структурної цілісності та утворення аневризми. Таким чином, пацієнти з варіантом гена 5G більш схильні до ризику розвитку аневризми черевної аорти, в той час як алель 4G відіграє захисну роль. У європейській популяції поліморфізм зустрічається з частотою 53-61%.
ПОЗИТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Виявлено один або більше поліморфізмів (F2 (20210G>A), F5 (1691G>A), F7 (10976G>A), F13 (103G>T), FGB (455G>A), ITGA2 (807C>T), ITGB3 (1565T>C), PAI-1 (-675 5G>4G)). Наявний ризик тромбофілічних станів, тромботичних ускладнень. Доцільне проведення додаткових досліджень з метою визначення стану системи гемостазу та додаткових факторів ризику. Результати генетичного тестування необхідно враховувати в подальшому при плануванні вагітності, хірургічного лікування, значних фізичних навантажень, використанні ліків, які можуть призвести до тромбоутворення (наприклад, оральних контрацептивів), тощо.
НЕГАТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Поліморфізми в досліджуваних генах не виявлено (F2 (20210G>A), F5 (1691G>A), F7 (10976G>A), F13 (103G>T), FGB (455G>A), ITGA2 (807C>T), ITGB3 (1565T>C), PAI-1 (-675 5G>4G)). Відсутні генетичні фактори тромбофілічних станів і ризик тромботичних ускладнень. Не виключені інші (неспадкові) фактори ризику, а також генетичні мутації, що не входять у перелік досліджуваних, але потенційно можуть мати вплив на функціонування системи гемостазу.
ІНТЕРФЕРУЮЧІ ФАКТОРИ
Виявлення генетичних факторів тромбофілії не є обов’язковою умовою для виникнення тромботичних ускладнень, але є фактором ризику зазначеного патологічного стану. Активація генетичних факторів ризику може відбутися за наявності провокуючих факторів (вагітності, хірургічних втручань, травм, фізичних навантажень, супутніх хронічних хвороб, онкологічної патології, куріння, нездорового способу життя). Відсутність генетичних факторів ризику не гарантує безпеку від тромботичних ускладнень, які можуть виникнути за рахунок інших чинників.
